Твори у 12 томах. Том 09: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Та інтерв’ю щось не йшло. Розмову підтримував лише Стюбнер, і це страшенно дратувало Мод. Пат усе мовчав. Вона вивчала його тонке лице, широко поставлені ясні сині очі, гарної форми майже орлиний ніс, тверді невинні губи з лагідним і мужнім вигином у кутиках рота. На цьому обличчі не було й натяку на тупість. Коли все, що про нього пишуть у газетах, правда, то його зовнішність дуже облудна, — вирішила вона подумки. Даремне шукала вона якоїсь прикмети звірячості, і так само даремне силкувалася втягти його в розмову. До того ж вона занадто мало знала про призових боксерів і ринг, і досить було їй зачепити будь-яке цікаве для неї питання, як її перебивав Стюбнер струменем безперервних відомостей.

— Життя боксерське — це дуже цікаво, — сказала вона і, зітхаючи, додала — Шкода, що я так погано його знаю. Ну от скажіть мені,— заради чого ви, власне, змагаєтеся? Про матеріальний бік справи я не кажу (останнє стосувалося Стюбнера). Вам бокс дає задоволення? Збуджує дух суперництва?.. Мені важко висловити Свою думку, але ви повинні мені допомогти.

Цим разом Пат і Стюбнер заговорили водночас:

— Спочатку бокс мене не цікавив… — почав Пат.

І Стюбнер:

— Бачите, це було для нього надміру легко…

— …Але потім, — повів далі Пат, — коли довелося змагатися з першорядними боксерами, справжніми майстрами, — коли вже я мусив більше…

— …Докладати зусиль? — підказала вона.

— Атож, ви мене зрозуміли. — …більше докладати зусиль, тоді мені стало далеко цікавіше. І все-таки бокс не заполонює мене так, як міг би. Бачите, кожен матч — це проблема, яку я повинен вирішити своїм мозком і м’язами, хоч досі я щоразу наперед знав, який буде кінець змагання.

— Жодного сумнівного результату матчів, — гордо заявив Стюбнер. — Чистий нокаут не полишає місця на сумніви.

— Ось якраз ця певність того, який буде кінець змагання, мабуть, і позбавляє мене всієї привабливості, що мусить бути в боксі,— закінчив Пат.

— Нічого, може, хоч у зустрічі з Джімом Генфордом ти розпалишся, — сказав менеджер.

Пат усміхнувся, але нічого не відповів.

— Розкажіть мені щось про себе, — напосідала Мод. — Ну от, що ви почуваєте під час змагання?

І тут Пат здивував свого менеджера, міс Сенгстер і себе самого, випаливши одним духом:

— Мені здається, що не варт говорити про це з вами. У мене таке відчуття, ніби є багато важливішого й цікавішого, про що нам слід би поговорити…

Він раптом зупинився, збагнувши, що це він каже, хоч і не усвідомивши, чому саме він так заговорив.

— Звичайно, звичайно! — запально підхопила вона. — Ви маєте рацію. Лише тоді й вийде цікаве інтерв’ю, коли побачиш справжнє обличчя людини…

Але Пат знову замовк, а Стюбнер заходився коло статистики. Він порівнював вагу, розмір і об’єм свого чемпіона з даними Сандо^{7}, Грізного Турка, Джефріза та інших сучасних важковаговиків. Це дуже мало цікавило Мод Сенгстер, і вона не крила своєї нудьги. Випадково її погляд зупинився на Шекспірових сонетах. Вона взяла книжку й запитливо підвела очі на Стюбнера-

— Це Патова, — пояснив той. — Це його коник — усякі вірші, кольорова фотографія, картинні галереї і таке інше. Тільки, боронь боже, не пишіть про це в газетах, ви зіпсуєте всю його репутацію.

Вона докірливо глянула на Глендона, і той одразу зніяковів. Міс Сенгстер раптом почула себе чудово. Та цей несмілий юнак велетень, один з королів боксу, припадає до віршів, відвідує музеї, цікавиться кольоровою фотографією! То який же він предковічний звір!? Вона зрозуміла, що й ніяковіє він, бо сором’язливий і вражливий вдачею, а не через своє недоумство. Сонети Шекспірові! Це справді цікаво. Але Стюбнер не дав їй скористатися з нагоди і знов учепився до статистики.

За кілька хвилин Мод мимохідь зробила найголовніший свій хід. Коли вона дізналася, що він читає сонети, первісний гострий потяг знову ожив у ній. Його чудовий стан, прегарне обличчя, його невинні губи, ясний зір і високо чоло, не закрите коротко стриженим білявим волоссям, здоров’я й чистота, що пашіли від його істоти, — все це нестримно і майже проти її волі вабило дівчину до нього, так як ніколи жоден юнак її до себе не вабив. А проте вона не могла забути тих брудних поголосок, що їй довелося почути лише напередодні в редакції газети.

— Ви маєте рацію, — сказала вона. — Ми з вами справді можемо поговорити про щось цікавіше. Ось мене турбує одна думка, і ви могли б допомогти мені з’ясувати, в чому тут суть. Ви допоможете?

Пат кивнув головою.

— Можна мені говорити цілком відверто? Без усяких манівців? Я не раз чувала всілякі розмови про наперед визначені раунди, про заклади, ставки, хоч і не звертала на це особливої уваги. Однак мені здавалося, що люди вважають всякі шахрайські та махлярські штуки в боксі звичайнісіньким явищем. Але ось, коли я дивлюся на вас, наприклад, мені важко зрозуміти, як ви можете брати участь в ошуканстві. Я можу зрозуміти, що ви захоплюєтеся боксом, як спортом, або що ви йдете на змагання заради грошей, але мені в голові не вкладається…

— Та тут і вкладатись нема чому, — урвав її Стюбнер, тим часом як губи Патові склалися в лагідну поблажливу усмішку. — Все це нікчемні теревені, дурні вигадки про підроблені змагання, про заздалегідь відомі наслідки й про все інше. Все це неправда, міс Сенгстер, запевняю вас. Краще-но дозвольте мені розповісти вам, як я відкрив Пата Глендона. Дістаю я якось листа від його батька…

Проте Мод Сенгстер не далася перевести розмову на іншу тему і звернулася просто до Пата.

— Ось послухайте, я пам’ятаю один випадок. Це було кілька місяців тому, — хто брав участь у змаганні, я вже забула. Один співробітник «Кур’єра» сказав мені, що завтра має намір виграти великі гроші. Він не сказав, що сподівається виграти, а що він має намір! Він сказав, що йому на дещо натякнули і він забився на певне число раундів. Він прямо сказав мені, що матч закінчиться на дев’ятнадцятому раунді. Ця розмова була напередодні змагання. А другого дня він, тріумфуючи, заявив мені, що матч справді закінчився на дев’ятнадцятому раунді. Тоді мені це було байдуже, я тоді ще не цікавилася боксом. Але тепер я ним цікавлюся. І цей факт цілком відповідає моєму досить невиразному уявленню про бокс. Отже, ви бачите, що це не самі лише теревені,— хіба ж не так?

— Я пам’ятаю той матч, — сказав Глендон. — Виступали Оуен та Марчвезер. І його закінчено таки на дев’ятнадцятому раунді, Семе. А міс каже, що про цей раунд було відомо напередодні. Як ви це поясните, Семе?

— А як ти поясниш, коли людині поталанить дістати виграшного квитка в лотереї? — ухилився від прямої відповіді Стюбнер, поспіхом збираючись на думці, що б його ще сказати, — В тім-то й річ! Люди, що вивчають умови й правила боксу, стан боксера, його досвід, дуже часто можуть визначити заздалегідь кількість раундів. Так само, як і ті, хто цікавиться гонами — буває, що ставлять сто проти одного, — і виграють! І не забувай, на кожного вигравця припадає один бідолаха, що програв, що не вгадав точного числа раундів. Ні, міс Сенгстер, честю своєю запевняю вас, що в наш час наперед умовлених змагань… просто не буває!