Твори у 12 томах. Том 09: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Раптом йому не пощастило. Ми саме ввійшли в клінч, а він мене лівим кулаком по голові як грюкне! — якби по щелепах, то так би я й звалився. Я хильнувся вперед, та не досить швидко, і його кулак бабахнув по вилиці. Бігме, Сексон, від того удару мені в очах свічки засвітилися. Але дарма, то не могло мене увередити, кістки-бо тут міцні. 'Га за те бідному хлопцеві заріз, — він скалічив собі великого пальця, якого ще малим розбив, боксуючи на пісках Вотс-Тракту. Отож він тим пальцем як ударився об мою міцну кістку і вдруге його вивихнув. Я цього зовсім не хотів. Це підступний викрут, хоч у змаганнях цілком законний, тобто ти повертаєшся так, що супротивник розбиває собі руку об твою голову. Але не між друзями. За мільйон доларів не втнув би я Білові Мерфі такої штуки. Просто стався нещасливий випадок — через мене, що я такий вайлуватий на світ народився.

А як це боляче! Слово честі, Сексон, ви собі й уявити не можете, як болить, коли заб’єш ушкоджене місце. Що мав робити Біллі Мерфі? Боротися обома руками йому вже несила. Він це знав, і я теж. Суддя це знав — а більше ніхто. Біл намагався вдавати, що з лівою рукою в нього все гаразд. Але ж насправді було не так! Кожен дотик завдавав йому такого болю, немов у руку йому впинався ніж. Він насправжки не міг ударити лівою. Чи сяк чи так — однаково болить. Отож я й не дуже відхилявся від його замахів лівою, я знав, що то порожні удари — зате йому власні удари допікали аж до серця, і щодалі — гірше й гірше.

Ну, а тепер — уявіть собі, що ми боксуємо для власної втіхи десь на задвірку, і Біл раптом розбиває пальця об мою голову? Ми, звичайно, зараз же рукавиці набік, я притьмом обмотую йому бідолашного пальця холодним компресом і гарненько бинтую, щоб запобігти запаленню. Але тут не те. Це змагання для гулящих глядачів, що заплатили гроші і хочуть бачити кров; і вони таки доб’ються крові. То не люди, то — вовки!

Йому треба було берегтися, ну та й я на нього не напосідав. Я й сам збентеживсь — не знав, що чинити. Тільки вдавав, що боксую. А глядачі це помітили і загорлали:

«Який це бокс?!.. Шахрайство! Шахрайство! Загили йому! Стоїмо за тебе, Робертсе!..» — і всяке таке казна-що.

«Бийся! — люто шепоче мені суддя. — Бийся, а ні — то я дискваліфікую тебе — тебе, чуєш, Біле!»

Кепська справа. Нечесна. І знаєте, за віщо ми боролися? За сотню доларів. Ви тільки здумайте! Я мусив скінчити боротьбу й зробити все, щоб скалічити свого друга, бо, бачте, оті дармобити на нас гроші поставили!.. Гарно, нема чого казати! Ну, то це й був мій останній виступ. Ніколи вже нога моя не ступить на ринг!

«Годі,— кажу я до Мерфі під час клінчу, — бога ради, Біле, — годі!» — А він мені пошепки: «Не можу, Біле, — сам знаєш, не можу».

Тоді суддя розборонив нас, а юрба загаласувала й затупотіла.

«Ну ж бо, доконай його, Робертсе, катів сину!» — каже мені суддя; а я його к бісу посилаю, і знов ми з Біллі входимо в клінч, і знов Біллі забиває свого хворого пальця, і з болю йому кривиться обличчя. І це гра? Ні, таке вже годі! Думаєте, приємно дивитися в вічі чесному хлопцеві, що корчиться з болю? Адже ж ти любиш його і знаєш, що він тебе любить, а проте завдаєш йому болю, — то хіба це спорт? Я не міг того знести. Але глядачі поставили на нас свої гроші, і до нас їм дарма! Ми продалися за сто доларів і мусимо відробляти.

Слово честі, Сексон, я хотів перескочити через канат і пустити кров отим крикунам, що так прагнули крові.

«Кінчай, бога ради, — шепнув мені Біллі в цьому клінчі.— Збий мене з ніг, бо не можу ж я сам упасти».

І знаєте, Сексон? Я заплакав, заплакав отам на рингу, під час отого клінчу. «Не можу, Біле», — шепочу я йому й обіймаю, як брата. А розлютований суддя розтягує нас у різні боки, і кляті вовки гарчать:

«Він у тебе в руках!», «Доконай його!», «Кінчай!», «Заціди йому в зуби, щоб гепнув!»

«Доконай мене, Біллі, не будь свинею», — благає він і дивиться на мене так лагідно, а суддя знову рознімає нас.

А вовки виють своє: «Шахраї! Шахраї! Шахраї!» — і не вгавають.

І що ж, я доконав його. Іншого виходу в мене не було. Бігме, доконав. Мусив. Я зробив удаваний випад, хутко відхилився праворуч від його лівої руки, підставив плече й зацідив йому по щелепах з правого боку. Він знав цей викрут. То йому була не первина. Він не раз і сам так робив і боронився від нього плечем. Але цим разом він не боронився. Навпаки, він відкрився, приймаючи удар. Бах! Я влучив… Він підскочив угору, повалився на бік, загріб носом, а тоді впав мерцем; голова йому зігнулася, наче він карка зламав. І це зробив я, його друг, за сто доларів для втіхи підлих блазнів, що не годні мені в слід ступити! Не довго думаючи, я схопив Біла на руки, виніс його й допоміг очутити. А дармобитам що? Вони ж заплатили свої грошики, то й одержали свою порцію крові, ще й побачили нокаут!.. А людина, у сто крат краща за них, яку я любив, лежала переді мною на матах, мов мертва, із розбитим обличчям…

Яку хвилину Біл мовчав, дивлячись просто вперед на коні, і обличчя його було суворе й гнівне. Потім він зітхнув, глянув на Сексон і всміхнувся.

— Відтоді я покинув боксувати. А Біллі Мерфі кепкує з мене. Він бокса не кидає. Але так, між іншим, — задля підробітку, бо ж у нього добра робота. Часом, як щось там набіжить — чи ремонт, чи лікареві треба заплатити, чи старшому синкові велосипеда заманеться, — Біл виступає по клубах і бере п’ятдесят чи сто доларів за вечір. Ось я колись познайомлю вас із ним. Він добрий хлопчина. Але той вечір таки дався мені взнаки.

Лице Біллі стало знову похмуре й суворе, і Сексон несвідомо зробила те, що в таких випадках, удаючи щирість, роблять жінки вищих, ніж її, соціальних верств. її рука зненацька міцно стиснула його руку, яка тримала віжки. У нагороду за це Білові очі й губи привітно всміхнулись, коли він обернувся до неї.

— Вйо! — гукнув він. — Ото диво! Ніколи я ще не балакав про це ні з ким. Я завше тримаю язика на припоні — не базікаю про те, що думаю. Але чомусь мені хочеться, щоб між нами було все гаразд, — щоб ви мене знали й розуміли. Ось тим-то я й кажу вам усе, що думаю. А танцювати зугарний всяк!

Дорога йшла повз міську управу. Вони проминули хмарочоси Чотирнадцятої вулиці, Бродвей та Маунтен-В’ю і, повернувши праворуч коло кладовища, через Підмонтські горби вибралися до Блер-парку й раптом пірнули в зелену прохолоду Джек-Гейської ущелини. Сексон раділа й захоплювалася, що так швидко вони їхали.

— Ну ж і коні! — скрикнула вона. — Я ніколи навіть не марила, що мені пощастить їздити такими кіньми. Боюся, щоб раптом не прокинутись і не побачити, що це тільки сон. Я ж так люблю коні… Не знаю, що б я віддала, аби тільки мати колись власного коня.

— Чи не дивно, що і я люблю коней саме так? — відказав Біллі.— Хазяїн каже, що я на стайні народився. Сам-то нічогісінько в них не тямить, хоч має, проте, двісті здоровезних биндюжних коней, окрім цієї пари легкотяглих. А ось я не маю й шкапини.

— Але ж пан біг створив коні,— мовила Сексон.

— Звісно, що не мій хазяїн. Тільки чого ж тоді він має їх так багато? Здумайте тільки, — дві сотні! Він убгав собі в голову, що любить коней. Але слово честі, Сексон, усіх своїх коней укупі він не любить так, як я люблю останню волосинку облізлого хвоста в останньої шкапи з його табуна. І все ж коні не мої, а його. То чи не глум це?

— Отож-бо й є,— засміялася Сексон співчутливо. — А ось я, наприклад, дуже люблю тонкі блузки з мереживом, і все своє життя тільки те й роблю, що прасую їх для когось іншого. Це теж і дивно, й несправедливо!

Біллі розлючено стиснув зуби.

— А ще ж у який спосіб здобувають собі декотрі жінки оті блузки! Мене просто злість бере, як здумаю, що ви прасуєте їх. Ви знаєте, що я хочу сказати, Сексон. Тут нема чого в схованки гуляти. Ви знаєте. Я знаю. Всі знають. Але чомусь воно заведено, що чоловікові не годиться говорити з жінкою про такі речі.— Він майже винувато дивився на Сексон, але тон його був твердий і переконаний. — Я ніколи не розводжуся про такі речі з іншими дівчатами. Вони-бо доконче подумають, що я на щось натякаю. Мене аж злість бере, як вони в усьому завжди шукають якихось натяків. Але ви не така. Я можу з вами говорити про все, що хочу. Я знаю. Це добре. Ви однаково, що Біллі Мерфі або котрий інший хлопець. Ви розумієте.

Сексон щасливо зітхнула й мимохіть глянула на нього закоханими очима.