За мости відповісте…: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Якось я був у нього в гостях. Віктор жив самотою — дружини у ментів довго не затримуються. А особливо — у ментів з екстремальним хобі.

Мова зайшла за мости та Острів, бо якраз тоді ця тема набрала найбільшого розголосу.

— Маєш рацію, — сказав Віктор, коли я виголосив перед ним промову про енергетичну цінність заповідника, — Острів це навіть не флора з фауною… І не тільки історія… Це Сила…

Коп, як я дражнив Віктора на американський штиб, добув з письмового столу зошит, з якого стирчали газетні вирізки і ще якісь друковані папірці.

— Ось подивись, — сказав, — вісімнадцяте століття… Російська армія веде турецьку війну… Солдати рубають дерева, перекопують Острів редутами. Якраз у районі Святилищ… Починається чума… Хто не втік, той помер…

Я слухав з цікавістю. Знав, що просто так Віктор не завів би цієї розмови.

- Імператриця дарує Острів Потьомкіну. Той збирається будувати тут палац… Швидко по тому раптово помирає в дорозі…

Коп знову зашелестів папірцями.

— Німці — меноніти… Жили на Острові близько ста літ… Покинули його, бо, за словами одного з керівників громади, «не мали ні в чому щастя».

Знову шурхіт папірця.

— Архітектор Вознесенський… Побудував мости через Острів… Мости… Через місяць опісля закінчення будівництва чи — то помер, чи — то наклав на себе руки.

— Попередній міський голова, — продовжував Коп опісля паузи, — активно пробивав ідею нових мостів… За будівництво пропонував розплатитись з інвесторами землею Острова… Помер… дуже загадково. Принаймні, пів-міста впевнено, що його отруїли.

Коп закрив зошит. Сказав тихо:

— Це лише те, що на поверхні. Я маю більше інформації.

— Чого це раптом ти зацікавився мостами? — спитав я.

— Це не для преси, — буркнув Коп. Я зітхнув.

Але у мого приятеля видно свербів язик.

— Тільки тобі… І не для друку. Вбито двоє людей. Будівник і сторож. Обоє — протягом тижня, в один і той самий час, близько півночі. Сторож був на своїй зміні, будівник затримався у друга, також сторожа. Обом відрізано голови.

— Чого? — перепитав я ошелешено.

— Голови відтято холодною зброєю, можливо великим ножем, або шаблею, — продовжував спокійно Коп, — дуже гострою, за словами мед експертів — ідеальний зріз… Після смерти вони ще йшли… без голів… Тіла знайшли у кільканадцятьох метрах по сліду крови.

— Охрініти! — вирвалося у мене, — просто кіно «Горець»… Залишиться тільки один…

— Ти, журналюго, дурний, — серйозно мовив Віктор, — Це люди… У них родини…

— Та в’їхав я… Але ж це означає…

— Третій випадок, — продовжував Віктор, — на щастя не закінчився смертельно. Директор заповідника затримався на роботі… На нього напали в приміщенні музею… За його словами він бачив в руці у нападника довгого ножа, навіть більше — щось схоже на шаблюку. Врятувало його те, що він встиг зачинитись у кабінеті. Нападник двері вибивати не став. Потерпілий говорить, що чув якісь голоси, але в тому не впевнений. Нападав на нього один… невисокий, з довгим волоссям… Це все, що він встиг роздивитись. Про попередні випадки директор нічого не знає, як і не знає ніхто… Нам наказано мовчати. І ніяких контактів з пресою.

— Це означає, - повторив я, — що на Острові орудує маніяк?

— Угу, — озвався Коп., - який ти здогадливий.

— Але ж музей далеченько від мосту…

— Схоже, що наш друг іде по висхідній. Читав написи на Вознесенських мостах?

Я кивнув. Опори мосту Вознесенського були геть списані графіті. «За мости відповісте!» А в одному з написів конкретно називалося директорове прізвище.

— Отож бо, — сказав Віктор, — ти часом нікого не підозрюєш?