— Чудово! — скрикнув поет, трохи, правда, пересмикнувшись, почувши риму «б’ємо — що мо». — Вона заговорила мовою нашого племені! Ну, а тепер, діти мої, — раз, два, три!
І всі підхопили куплет Сексон. У Джіма Гезарда теж знайшлися нові рядки, а потім іще в однієї з дівчат і в Залізного Чоловіка з зеленкувато-сірими очима василиска, якого Сексон одразу впізнала з Голового опису. Тільки їй він видався схожим більше на священика.
Один чорнявий чорноокий чоловік з лукавим обличчям сатира — маляр, що продає свої картини по п’ятсот доларів за штуку, як сказали Сексон, — викликав загальний захват і оплески, коли проспівав:
І так без кінця: давні вірші перепліталися з новими й звивалися в небо, співаючи хвалу незрівнянним кармельським абелонам. Сексон страшенно захопилася і ледве могла переконати себе, що це на яві. Їй здавалося, що нараз стала дійсністю чарівна казка або ж оповідання з книжки, їй здавалося, що це вони на сцені, а люди навколо — артисти, і що вона з Біллі теж — не знати як — опинилися на сцені. Багатьох дотепів вона не розуміла, зате інші схоплювала чудово; це ж уперше в житті у неї на очах творилася гра думки. Її пуританську моральність дивували й разили деякі вільні натяки, але вона не хотіла над цим замислюватись. Уся ця легкодумна нібито молодь — вона ж така добропорядна, що запевне ніхто з них не дозволить собі жодної брутальності чи непристойності, як це часто траплялося в її колишніх недільних компаніях. Ніхто з чоловіків не перепився, хоч у термосах були коктейлі й у великому обплетеному бутлі червоне вино.
Найбільше враження справляла на Сексон мало не дитяча життєрадісність і невимушені вибрики веселого товариства. А те, що всі вони були митці — романісти й маляри, поети й критики, скульптори й музики — ще й посилювало це враження. Один з чоловіків, з тонкими виразними рисами обличчя, — їй сказали, що то театральний критик великої сан-франциської газети, — показав цікаву вправу. Решта чоловіків намагалися зробити так само, але незмінно провалювалися. На піску на однаковій відстані порозставляли дошки, що мали правити за бар’єри. Після цього театральний критик, ставши навкарачки, погалопував берегом, чудово копіюючи справжнього коня, і як кінь, що бере на гонах бар’єри, подолав усі перепони.
Потім принесли диски, й на деякий час усі захопилися новою грою. Опісля почали стрибати наввипередки, і отак одна гра йшла за іншою. Біллі брав участь у всіх змаганнях, дарма що перемагав рідше, ніж того сподівався. Один англійський письменник кинув списа на дванадцять футів далі за нього. Джім Гезард теж переміг його — у киданні каменюки. Марк Гол побив його в стрибках з місця і з розгону. Але в стрибках назад Біллі, завдяки чудово розвиненим м’язам спини й живота, вийшов на перше місце, незважаючи на велику свою вагу. Проте його зараз же тяжко засмутила Голова сестра — висока молода амазонка у верховому чоловічому вбранні, яка тричі ганебно перекинула його на пісок в індіянській боротьбі.
— Який там з вами клопіт! — осміхнувся до Біла Залізний Чоловік, що насправді називався Піт Бідо. — Я вас умить скручу, як пірце.
Біллі прийняв виклик і переконався, що недурно його супротивника прозвали Залізним. Він не раз на тренуваннях мав справу з велетнями чемпіонами, як от Джім Джефріз та Джек Джонсон, і міг протистояти їм, але такої сили, як у Залізного Чоловіка, йому ще ніколи не траплялось. Як він не опирався, плечі його двічі було ввергнуто в пісок.
— Нічого, ви матимете нагоду помститися, — прошепотів Білові на вухо Гезард. — Я захопив з собою рукавиці.
Звичайно, ви не могли подолати його в боротьбі. Він боровся в лондонських мюзик-холах із самим Гакеншмідтом. Тільки мовчіть, ми зараз усе це влаштуємо. Він не знає, що ви боксер.
Поки англієць змагався з театральним критиком у киданні списа, Гол та Гезард жартома побоксувалися, а тоді вирішили, тримаючи рукавиці в руках, знайти наступну пару для боксу. Було цілком ясно, що настала черга Бідо й Біллі.
— Він страшенно розходиться, коли його зачепиш, — попередив Гезард Біллі, зав’язуючи йому рукавиці. — Він родом з давніх американських французів, і вдачу має скажену. Але ви не вважайте — лупіть його й лупіть, скільки влізе.
«Ти того, не дуже!», «Не заривайся, Бідо!», «Лупцюй, та обережніш!» — посипалися з усіх боків остороги на Залізного Чоловіка.
— Стривайте хвилинку, — звернувся він до Біллі, опустивши руки. — Після першого прочухана я розпаляюся. Та ви не беріть мені цього за зле. Це не надовго в мене, і я нічого такого на думці не маю.
Сексон стривожилася. Перед очима їй постали всі Біллині криваві сутички й покалічені Страйколоми, але вона ніколи ще не бачила, як її чоловік боксує, і тепер за кілька секунд їй відлягло від серця. Залізному Чоловікові геть не повелося. Біллине виразно було зверху: від ударів Біллі влучно ухилявся, а сам раз у раз, ніби в жарт, завдавав супротивникові ударів у лице й по всьому тілі. Ці удари не були важкі, — вони сипалися дзвінко й легко, однак їх настирлива влучність довела Залізного Чоловіка до ясного жару. Даремно глядачі благали його не телесуватися. Його обличчя розпаленіло з гніву, а стусани ставали щораз лютіші. Але Біллі спокійно провадив далі свою тактику, ні на хвильку не припиняючи стриманих упевнених ударів. Залізний Чоловік утратив контроль над собою: він кидався, наскакував, вимахував руками з такою силою, що й убив би людину, а Біллі ухилявся, присідав, виривався набік, і всі удари пропадали марно. В клінчах, що їх ніяк не можна було уникнути, він стискав руки Залізного Чоловіка, і той, отямлюючись, сміявся й просив пробачення, але відразу від першого ж удару втрачав голову і накидався на Біллі ще лютіше.
А коли після поєдинку виявилося, що Біллі таки справжній боксер, Залізний Чоловік добродушно і цілком щиро сприйняв загальне глузування. Їхнє змагання якнайкраще відрекомендувало Біллі. Його спортивна майстерність, його врівноваженість справили на всіх велике враження, а Сексон, безмірно пишаючись своїм чоловіком-хлопчиком, тішилася тим, як захоплено це товариство поставилось до нього.
Та й сама вона теж повелася не згірше. Коли спітнілі засапані змаганці полягали спочити на сухий пісок, її вмовили акомпанувати на укулеле їхнім жартівливим пісням. Незабаром вона посмілішала й почала співати своїм новим знайомим різних давніх пісень, яких сама ще малою навчилася від Кеді — від Кеді-шинкаря, піонера й колишнього кавалериста, котрий за тих часів, як ще не було залізниці, різникував на солтлейкській дорозі. Одна його пісня одразу припала всім до серця:
По тому, як проспівано кілька куплетів пісні «Тримайсь або вмирай», Марк Гол заявив, що йому найбільше до вподоби рядки:
Трохи згодом Марк Гол завів мову про майбутні перегони з Біллі на південному пасмі скель і дуже здивувався, коли той заявив, що готовий хоч зараз до цього. Всі галасливо зажадали змагання. Гол запропонував з ким-небудь закластися, що він добіжить перший, але охочих не знайшлося. Тоді він запропонував два проти одного Джімові Гезарду, котрий у відповідь тільки головою похитав і сказав, що погодився б лише на три проти одного. Біллі почув це і заскреготів зубами.
— Я ладен забитися на п’ять доларів, — озвався він до Гола, — тільки не на таких умовах. Я ставлю один проти одного.
— Мені потрібні не ваші гроші, а Гезардові, — заперечив Гол. — Хоч я ладен з кожним із вас забитися на три проти одного.
— Або на однакових умовах, або зовсім ні, — вперся Біллі.
Врешті Гол пристав на обидва заклади — з Біллі на однакових умовах, а з Гезардом на три проти одного.
Стежка вдовж гребня скелі була така вузенька, що бігуни не змогли б там обганяти один одного, тим-то вирішили випустити їх з інтервалом у півхвилини. Гол мав бігти перший, Біллі — другий.
Гол став на лінію старту і, коли дали сигнал, полетів, як справжній спринтер. Серце Сексон завмерло. Вона знала, що Біллі так швидко ніколи не пробігав цієї піщаної смуги. Біллі рушив на тридцять секунд пізніше й досяг підніжжя скель тоді, коли Гол був уже на півдорозі до верхівки. Залізний Чоловік заявив, що на гору вони видряпалися за однаковий час, секунда в секунду.
— Мої гроші ще не плачуть, — зауважив Гезард, — і я сподіваюся, що вони обидва не скрутять собі в’язів. Я б ні за що не згодився на такий перебіг, — хай би мені всю бухту золотом засипали.
— Але ж плавати в шторм у кармельській бухті ще небезпечніше, — докірливо мовила його дружина.
— О, я не певний, — відказав він. — Плаваючи принаймні не гепнешся звисока.
Біллі й Гол зникли з очей, вони саме оббігали край скелястого пасма. Глядачі були певні, що в шаленому змаганні над прірвою гору візьме поет. Навіть Гезард схилявся до цієї думки.
— Чи високо йдуть тепер мої гроші? — запально вигукнув він, підскакуючи з нетерплячки.