— Зараз ти зійшов на станції у передмісті Сент-Пола. Я пропоную тобі вибрати собі якесь інше місце, подалі звідси, й вирушити туди. У тебе унікальні можливості, зважаючи на фінансову ситуацію й громадянський стан.
— Як надовго?
— Щонайменше на рік. — Погляд його був незбагненним. Саме обличчя в нього було створене для такого виразу; аби це обличчя побачив вирізьбленим на гробниці фараона Тутанхамона Говард Картер[25], я певен, навіть він був би приголомшений. — А якщо ти, Едгаре, учиниш щось із собою через рік, то, заради Бога, — ні, заради щастя твоїх дочок, — хай воно виглядатиме пристойно.
— Він уже майже провалився й зник посеред старої канапи, та ось тепер почав виборсуватися з її глибин. Я зробив крок до нього, аби допомогти, але він відмахнувся. Нарешті Камен став на рівні, задихаючись більше звичайного, і взяв свою валізку. З висоти власних шести з половиною футів він уважно подивився вниз на мене своїми вибалушеними очима з жовтуватими білками за товстими лінзами, що робили його очі ще більшими.
— Едгаре, чи є щось, що приносить тобі задоволення?
Я сковзнув по поверхні його запитання (тільки на цьому неглибокому рівні я відчував себе в безпеці) і відпрвів:
— Колись я малював.
Насправді я ставився до того заняття трохи серйозніше, ніж просто до малювання, але то було так давно. Відтоді я цілком віддавався іншим справам. Шлюбові, кар’єрі. Обидві ці справи згасають, чи й уже згасли.
— Коли?
— У дитинстві.
Я гадав, чи варто розповідати йому, як я колись мріяв про художню освіту — навіть назбирав грошей і купив альбом репродукцій, — а потім покинув цю думку. За останні тридцять років мій внесок у світ мистецтва складався із закарлючок, які я креслив під час телефонних розмов, а останню книжку з картинками я купив, мабуть, років десять тому, вона лежала на журнальному столику, щоб дивувати знайомих.
— А відтоді?
Я подумав, чи не збрехати — не хотілося виглядати абсолютно зацикленим на роботі ішаком, — проте схилився до правди. Однорукий мусить намагатися говорити правду завжди, де це можливо. Це не Ваєрмен так каже, це я так кажу.
— Ні.
— Займися цим знову, — порадив Камен. — Тобі знадобляться загороди.
— Загороди? — перепитав я здивовано.
— Так, Едгаре. — Він виглядав здивованим і трохи розчарованим моєю неспроможністю второпати зовсім просту думку. — Огорожі проти ночі.
— 6 —
За якийсь тиждень до мене знову завітав Том Райлі. Тоді вже листя змінювало колір і, пам’ятаю, розвішували плакати до Геловіну у Вол-Марті[26], де я купляв альбом для малювання — вперше після коледжу... Та де там, либонь, уперше після школи.
З того візиту мені найбільш запам’яталося, яким зніяковілим, непевним виглядав Том.
Я запропонував йому пива й він радо пристав на цю пропозицію. Коли я повернувся з кухні, він роздивлявся мій малюнок пером і тушшю — силуети трьох пальм на тлі безкрайньої води, а на передньому плані зліва трохи виступає краєчок критої веранди.
— Гарний малюнок, — сказав він. — Це ви зробили?
— Та ні, то ельфи. Вони приходять по ночах, лагодять мені взуття, а іноді ще й картинку намалюють.
Він надто голосно розреготався і поклав картинку на стіл.
— Не дуже схоже на Міннесоту, тойво, — промовив він, імітуючи шведський акцент.
Довелося пояснити:
— Я скопіював це з буклета..
Я дійсно скористався фотографією з ріелторського буклета. Світлину було зроблено з Флоридської кімнати Лососевої мизи — будинку, який я щойно орендував собі на рік. Я ніколи не був у Флориді, навіть на вакаціях, але картинка зачепила щось у глибині моєї душі, і вперше після аварії я відчував якесь піднесення. Легесеньке, але воно затрималось у мені.
— Що я можу для тебе зробити, Томе? Якщо це щось по бізнесу...
— Взагалі-то, це Пам попросила мене приїхати до вас, — хитнув він головою. — Мені не дуже хотілося, але я не міг їй відмовити. На згадку про старі часи, ну, самі розумієте.
[25] Говард Картер (1874-1939) — англійський археолог, у 1922 р. відкрив усипальню Тутанхамона.
[26] Wal-Mart — заснована Семом Волтоном у 1962 р. мережа супермаркетів з помірними цінами, сьогодні — найбільша у світі торгівельна корпорація (відкрите акціонерне товариство).