Острів Дума: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— А скільки їх у неї...?

— Жодної душі, — відповів Ваєрмен. — Дочка Хрещеного Батька остання, — він пирхнув і затряс головою. — Я мушу перестати її так називати, — сказав він радше самому собі.

— Якщо це так. Мені цікаво, чому решта острова не забудована. Зважаючи на будівельно-квартирний бум у Флориді, мені це видалося диким з першої миті, тільки-но я переїхав міст.

— Ти говориш як фахівець. Ким ти був у своєму іншому житті, Едгаре?

— Будівничим.

— А тепер в тебе все позаду?

Я міг би замкнутися — я не знав його достатньо добре, щоб ставати відвертим, — але я цього не зробив. Гадаю, наш спільний досвід істерики зіграв тут свою роль.

— Так, — зізнався я.

— А хто ти в цім житті?

Я зітхнув і подивився кудись вбік. Кудись на Затоку, куди можна скинути всі старі печалі і дивитися, як вони зникають без сліду.

— Не можу цього сказати напевне. Я трохи зайнявся малюванням. — І чекав, що почую сміх.

Він не сміявся.

— Ти не перший художник, хто зупиняється у Лососе... у Великій Ружі. Дім має власну мистецьку історію.

— Та ти жартуєш.

Ніщо в будинку не нагадувало мені про це.

— Та ні, — заперечив він. — Там зупинялися й Александер Калдер[124], і Кіт Гаринг[125], і Марсель Дюшан[126]. Усі вони жили тут ще до того, як підмило берег так, що дім ніби ось-ось завалиться у воду. — Тут він зробив паузу. — Жив там також Сальвадор Далі.

— Та не дури ти мене! — зойкнув я, і спалахнув, побачивши, як він підморгнув. На мить я відчув, як здіймається стара лють і ось-ось вдарить мені в горло і голову. Я зможу, вирішив я. — Перепрошую. Я пережив аварію зовсім недавно, тож... — І тут мене заціпило.

— Про це не важко було здогадатися, — промовив Ваєрмен. — Якщо ти не помітив, то там, з правого боку, у тебе дечого не вистачає, мучачо.

— Так. Ну, в мене іноді... ну, не знаю... трапляється афазія, як мені здається.

— Еге ж. У будь-якому випадку, про Далі я не брешу. Він прожив у твоєму будинку три тижні у тисяча дев’ятсот вісімдесят першому. — Помовчавши, він додав: — Я розумію, що ти відчуваєш.

— Я маю щодо цього великі сумніви, — я не хотів, щоб мої слова звучали нечемно, але саме так вони прозвучали. Я й справді почувався нечемою.

Ваєрмен надовго замовк. Лопотіла понівечена парасолька. Я отримав час на роздуми. «Ось був знайшовся мені потенційний друг, а тепер в нас з ним не склалося». Але коли він заговорив знову, голос його звучав спокійно й приємно. Так, ніби нічого й не трапилося між нами.

— Частково проблема з забудовою Думи полягає в заростях. Морський овес — тутешній, але решта зеленого лайна не мусила б тут рости без іригації. Комусь варто було б дослідити в чому тут річ, отака в мене думка.

— Ми з дочкою одного дня з’їздили туди на розвідку. Там, на південному кінці, справжні джунглі.

Ваєрмен явно занепокоївся.

— Екскурсії в той бік острова не для хлопця в твоїй кондиції. Дорога в паскудному стані.

— Розкажи детальніше. Цікаво знати, чому тут не прокладено чотирьохрядне шосе з велосипедними доріжками обабіч й будиночками через кожні вісімдесят ярдів.

— Тому що ніхто не знає, кому належить земля. Подобається така версія для початку?

— Ти це серйозно?

— Авжеж. Від 1950 року міс Істлейк персонально володіє частиною від південного краю острова до Гнізда Чаплі, це абсолютно беззаперечно. Так визначено у заповітах.

[124] Alexander Calder (1898-1976) — крупний скульптор і художник.

[125] Keith Haring (1958-1990) — живописець, що уславився своїми графіті в США і Європі.

[126] Marcel Duchamp (1887-1968) — французький художник, який у 1955 р. взяв американське громадянство, дадаїст і сюрреаліст.