Острів Дума: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

А оскільки та, котра її насправді зупинила, не сказала мені, що хоче, щоб я повернув їй браслети, я залишив їх в себе на руці і розпочав довгу й болісну роботу зі зведення себе на ноги. Перемішані уламки кісток і вкриті мохом скалки кераміки совались у мене під ногами. Ліве коліно — те, що в мене функціональне, — набрякло і випирало крізь діру в джинсах. Голова в мене трусилася, у грудях мені пекло вогнем. Драбина здавалася з милю заввишки, але я бачив темні силуети голів Джека і Ваєрмена, котрі заглядали до мене через край цистерни, напоготові мене підхопити, коли — якщо — я спроможуся вилізти на достатню для цього висоту.

Я подумав: «Сю ніч місяць на три чверті, а я не зможу його роздивитися, поки не вилізу з цієї брудної ями».

Отож, довелося лізти.

— 13 —

Дорідний місяць висів над східною частиною обрію, поливаючи жовтим сяйвом буйні джунглеві зарості, котрі захопили південний кінець острова, і позолотивши східний бік зруйнованої садиби Джона Істлейка, де той колись жив з домоврядницею і своїми шістьма дочками — доволі щасливо, гадав я, поки падіння Ліббіт з запряженої поні бідки не змінило хід речей.

Він також золотив старий, інкрустований коралами скелет, що лежав на підстилці з втоптаних ліан, котрі з корінням повиривали Джек з Ваєрменом, коли звільняли ляду цистерни. Дивлячись на рештки Емері Полсона, я пригадав шкільний шматок з Шекспіра і промовив вголос: «Пірнув на сажнів п’ять, мабуть... Кістки коралами стають[397]».

Джека вхопили дрижаки, ніби на нього подуло різким сирим вітром. Він міцно обхопив себе руками. Це вже його дістало.

Ваєрмен нахилився й підняв одну тонку хирляву руку. Вона беззвучно розломилася у трьох місцях. Емері Полсон дуже-дуже довго пробув у кальдо. В порожній лірі його ребер застряг гарпун. Щоб повернути його до решти, Ваєрмену довелося висмикнути гарпун з землі й обчистити наконечник.

— Як тобі вдалося відбитися від пекельних близнючок з незарядженим пістолем? — спитав я.

Ваєрмен затиснув гарпун в руці на манер кинджалу. Джек кивнув:

— Еге ж. Я й собі вихопив гарпун в нього з-за пояса і так само відмахувався. Щоправда, не знаю, як довго ми зуміли б протриматися, вони були як скажені собаки.

Ваєрмен знову засунув собі за пояс той гарпун, котрим він вразив Емері.

— Оскільки ту прозвучало слово «довго», чи не варто, Едгаре, нам подумати про інший контейнер для твоєї нової ляльки. Як ти вважаєш?

Він мав рацію. Якось важко було собі уявити, щоб Персе провела наступні вісімдесят років у сталевому корпусі ліхтаря фірми «Гарриті». Мене вже непокоїла надійність прокладки між батарейною секцією та фарою. А той камінь, що відпав від стіни цистерни й надколов джбанок з-під віскі «Шотландський Стіл»... була то випадковість чи остаточна перемога розуму над матерією в результаті багатьох років терплячої роботи? Колупання стіни своєї камери загостреною ложкою за версією Персе?

Наразі ліхтар згодився. Благослови Господи, практичний розум Джека Канторі. Ні — це несмак. Господи, благослови Джека Канторі.

— У Сарасоті є ювелір, котрий спеціалізується на сріблі, — сказав Ваєрмен. — Mexicano muy talentaso.[398] Міс Істлейк носить — носила — кілька речей його роботи. Я запросто домовлюся з ним про виготовлення водонепроникної посудини, достатньо великої, щоб туди помістився ліхтар. Це дасть нам те, що страхові компанії і футбольні тренери називають подвійним покриттям. Це стане в гроші, ну то й що? Коли заповіт пройде всі судові інстанції, я буду вельми заможним чоловіком. Хоч тут якась приємність, мучачо.

— La loteria, — проказав я машинально.

— Si, — відгукнувся він. — Чортова la loteria. Гайда, Джеку. Допоможи мені вкинути Емері в цистерну.

Джек скривився.

— О’кей, але я... я не дуже хотів би його торкатися.

— Я допоможу з Емері, — заспокоїв я Джека. — А ти бережи ліхтар. Давай, Ваєрмене, взяли.

Вдвох ми підтаскали й скинули Емері у діру, потім закидали туди шматки, що відвалилися від нього по дорозі — принаймні ті, які помітили. Я й зараз пам’ятаю його закам’янілий кораловий вищір, з яким він покотився в діру, де в темряві возз’єднався зі своєю нареченою. І, звичайно, інколи я бачу це у снах. У тих снах я чую, як до мене гукають Аді й Емері, питаються, чи не бажаю я спуститися й приєднатися до них. І інколи в тих снах я так і роблю. Іноді я кидаюся в темний смердючий колодязь просто для того, щоб припинити спогади.

Я прокидаюся з криком після таких снів, молотячи у темряві рукою, котрої нема.

— 14 —

Ваєрмен з Джеком знову поставили ляду на її місце, а вже тоді ми пішли до мерседеса Елізабет. То була повільна, болісна прогулянка і наприкінці її я практично не міг більше йти, мене хитало. Ніби годинник відкрутився назад до минулого жовтня. Мені вже мріялося про пару пігулок оксиконтину, котрий чекав на мене у Великій Ружі. Ні, краще буде три, вирішив я. Три не просто пригасять біль, якщо пощастить, вони занурять мене на кілька годин у сон.

Мої друзі разом запропонували мені спертися їм на плече. Я відмовився. Це не остання моя прогулянка цієї ночі. Я вже все вирішив. Мені все ще не вистачало останньої деталі в пазлі, але я мав ідею. Що Елізабет казала Ваєрмену? Ти захочеш, але ти не мусиш.

Надто пізно, надто пізно, надто пізно.

Ідея була неясною. Ясним був звук мушель. Їх було чутно в будь-якому кутку Великої Ружі, але, для повноти ефекту, краще було слухати їх ззовні. Там вони звучали найбільше схоже на голоси. Скільки ночей я витратив на малювання, коли варто було просто слухати.

Цієї ночі я слухатиму.

За воротами Ваєрмен зупинився.

[397] Шекспір «Буря», пісенька духа повітря Аріеля: «Пірнув на сажнів п’ять, мабуть, твій батько. Там зберігся він: кістки коралами стають, а очі — парою перлин...» (переклад Миколи Бажана).

[398] Вельми талановитий мексиканець (ісп.).