Мауглі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Так, ми… я зустрів його. Бульдео розповість там дещо, а тим часом можна зробити багато. Тільки спершу я довідаюся, що в них на думці. Подумайте, куди б ви хотіли йти, і скажіть мені, коли я повернуся.

Мауглі вискочив у вікно й побіг уздовж сільського тину туди, звідки міг чути всі розмови біля дерева. Бульдео лежав на землі, кашляв і кректав, а всі інші його розпитували. Волосся старого мисливця розпатлалося, на руках і ногах відбилися подряпини, що їх дістав нещасний, видираючись на дерево. Він ледве здужав говорити і все ж відчував важливість свого становища. Час від часу мисливець бурмотів щось про чортів, про голосистих бісів, про перевертнів-чаклунів і цим ще більше збуджував цікавість юрби. Потім він зажадав води.

— Ба! — промовив Мауглі. — Балаканина, балаканина!

Говоріть, говоріть! Люди — кревні брати Бандар-Логам. Він полоскатиме рот водою, потім пускатиме дим, а після всього цього знов розповідатиме свої історії. Що й казати, страшенно мудре плем'я — ці люди. Вони не залишать жодного сторожа біля Мессуа, всі захочуть натоптати собі вуха казка ми Бульдео. Але що ж це — я теж стаю таким ледачим, як і вони!

Мауглі струснувся і шмигнув знову до хатини; наблизившись до вікна, він відчув, як хтось лизнув йому ногу.

— Мати, — озвався хлопчик (адже йому був добре знайомий цей язик), — що ти робиш тут?

— У лісі я чула пісні моїх дітей і пішла за тим, кого люблю найдужче. Жабенятку, я хочу побачити жінку, котра давала тобі молоко, — сказала Мати Вовчиця, вся мокра од роси.

— Вони зв'язали її і хочуть убити. Я перерізав вузли, і вона з своїм чоловіком піде Джунглями.

— Я проводжатиму їх. Я стара, але ще не беззуба. — Мати Вовчиця стала на задні лапи й заглянула у вікно темної хатини.

За хвилину вона безшумно скотилася, промовивши:

— Я дала тобі перше молоко, але Багіра каже правду: Людина кінець кінцем повертається до Людини.

— Можливо, — сказав невдоволений Мауглі,- але сьогодні мені цей слід не в думці. Зачекай тут, тільки не показуйся жінці.

— Ти ніколи не боявся мене, Жабенятку, — промовила Мати Вовчиця і заховалась у густій траві, а ховатися вона вміла добре.

— Ну, — сказав весело Мауглі, вскочивши у хатину, — вони всі сидять кругом Бульдео, і старий розповідає те, чого не було. Коли він скінчить свою балаканину, жителі села неодмінно прийдуть сюди з Червоною… з вогнем і спалять вас обох. Що ж ви надумали?

— Я розмовляла з чоловіком, — сказала Мессуа. — До Канхівари тридцять миль звідси, там ми зможемо піти до англійців…

— А вони якої Зграї? — спитав Мауглі.

— Не знаю. Англійці — білі, і, кажуть, правлять усією країною, і нікому не дозволяють спалювати людей або бити безневинного. Доберемося за ніч туди — врятуємось. Інакше ми умремо.

— Так живіть же! Жодна Людина не вийде вночі за ворота. Але що він робить? — Чоловік Мессуа стояв рачки в куточку хатини і копав землю.

— Тут у нього трохи грошей, — відповіла Мессуа. — Ми більше нічого не зможемо взяти з собою.

— Ах так… Гроші… речі, які переходять з рук у руки і ніколи не теплішають. Невже ці штучки потрібні і в інших місцях? — спитав Мауглі.

Чоловік Мессуа сердито глянув на хлопчика.

— Це просто дурень, а ніякий не перевертень, — буркнув він. — На гроші я зможу купити коня. Ми так побиті, що далеко не втечемо, а за годину за нами кинеться все село.

— Ще раз кажу: вони не вирушать, поки я не дозволю. А відносно коня ти добре придумав, адже Мессуа стомлена.

Чоловік її підвівся, сховав останні рупії в кишеню. Мауглі допоміг Мессуа вилізти через вікно, і на свіжому нічному повітрі жінка пожвавішала. Але при зоряному світлі Джунглі здавалися їй дуже чорними і страшними.

— Знаєте дорогу на Канхівару? — прошепотів Мауглі. Вони ствердно кивнули.

— Добре. Пам'ятайте — вам нічого боятися. І не варто поспішати. Тільки… тільки в Джунглях попереду або позад вас трошки співатимуть.

— Невже ти гадаєш, що ми вирушили б уночі в Джунглі, якби не боялися вогню? Краще бути з'їденим звірами, аніж убитим людьми, — зауважив чоловік; Мессуа глянула на Мауглі і всміхнулася.

— Я запевняю вас, — повторив Мауглі так, як це робив Балу, сотий раз повторюючи Закон Джунглів якому-небудь неуважному дитинчаті,- запевняю, що жоден зуб у Джунглях не вишкіриться проти вас, жодна лапа не доторкнеться до вас. Ні Людина, ні звір не зупинить вас, поки ви не побачите Канхівари. Вас охоронятимуть. — Хлопчик квапливо обернувся до Мессуа і додав: — Він сумнівається, але ж ти віриш?

— О так, сину мій. Людина ти, дух чи вовк Із Джунглів, я вірю тобі.

— Він злякається, почувши пісні мого племені, але ти впізнаєш їх і зрозумієш. А зараз ідіть не поспішаючи: квапитися нікуди. Ворота замкнуті.