Мауглі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ти убив заради втіхи? — А коли питає Хаті, краще відповідати.

— Так. Я мато право, була моя ніч. Ти сам знаєш, о Хаті. — Шер-Хан говорив, мало не підлещуючись.

— Звичайно, знаю, — відповів Хаті і, помовчавши якусь мить, додав: — Ти напився досхочу?

— На цю ніч доволі.

— Тоді йди звідси. Річка існує, щоб пити з неї, а не забруднювати її. Ніхто, крім кульгавого тигра, не хвастався б своїм правом тоді, коли і ми, ї люди однаково страждаємо. Вимився ти чи ні, все одно геть у барліг, Шер-Хане!

Останні слова прозвучали, як срібні сурми, і три сини Хаті ступили півкроку вперед, хоча в цьому й не було потреби. Шер-Хан пішов, не осмілившись загарчати, бо знав, як знають усі, що коли дійде до діла, Хаті — Повелитель Джунглів.

— Про яке право говорив Шер-Хан?.- спитав Мауглі на вухо Багіру. — Убивати Людину завжди ганебно. Так мовить Закон. А Хаті сказав…

— Спитай у нього, я не знаю, Братику. Має він право чи ні, а я провчила б кульгавого різника, коли б не заговорив Хаті. Прийти до Скелі Миру зразу ж після вбивства Людини та ще й вихвалятися цим — на таке здатний тільки шакал. Та й, крім того, він забруднив чисту воду.

Мауглі почекав хвилину, щоб набратися духу (бо ніхто не сміє ні з сього ні з того звертатися до Хаті), потім вигукнув:

— Що за право у Шер-Хана, о Хаті?

Його слова відгукнулися луною на обох берегах, бо мешканці Джунглів дуже цікаві, а біля річки щойно відбулося щось загадкове для всіх, за винятком Балу, який глибоко замислився.

— Це стара легенда, — сказав Хаті,- старіша за самі Джунглі. Замовкніть ви там, на берегах, і я розповім.

З хвилину буйволи і дикі свині штовхалися і струшувалися, потім ватажки зграй один за одним викликнули:

— Ми чекаємо!

І Хаті вийшов наперед і став по коліна у воді біля Скелі Миру. Худий, зморшкуватий, з пожовклими іклами, він видавався тим, за кого його вважали Джунглі,- їхнім Повелителем…

— Ви знаєте, діти, що над усе, — почав він, — треба боятися Людини. — Почувся схвальний гомін.

— Ця розповідь стосується тебе, Братику, — сказала Багіра Мауглі.

— Мене? Так я ж належу до Зграї, я Ловець Вільного Племені,- відповів хлопчик. — Яке мені діло до людей?

— А ви знаєте, чому боїтеся Людини? — провадив Хаті. — Ось чому. Спочатку, як тільки з'явилися Джунглі,- ніхто не знає, коли це було, — ми, Племена Джунглів, паслись разом і не боялися один одного. Тоді не бувало посух, і листя, і квіти, і плоди — все росло на одному дереві, і ми не їли нічого, крім квітів, листя, трави, коренів, плодів і кори.

— Яка я рада, що не народилась у той час, — не стрималася Багіра. — Кора придатна лише для відточування пазурів.

— Повелитель Джунглів був Тха, Перший із Слонів. Він витяг хоботом Джунглі із глибини вод, і там, де він проводив іклом борозни, текли ріки, а де ступав ногою — з'являлися озера з чистою водою, а коли він сурмив у хобот — ось так — дерева. Так Тха створив Джунглі. Так в усякому разі мені розповідали.

— Відтоді розповідь не покоротшала, — прошепотіла Багіра, і Мауглі засміявся, затулившись рукою.

— У ту пору не було ні жита, ні динь, ні перцю, ні цукрової тростини, не було й маленьких хатинок, що їх ото всі ви бачили. Племена Джунглів нічого не знали про Людину, жили всі разом, як одне плем'я. Та ось вони почали сваритись за їжу, хоч пасовищ вистачало для всіх. Вони були ліниві. Кожен хотів їсти там, де лежить, як це іноді трапляються і в нас, коли ллють гарні весняні дощі. Тха, Перший із Слонів, створював нові Джунглі і прокладав річки. Тому він не мав змоги встигати скрізь і призначив Першого із Тигрів Господарем і Суддею над Джунглями, на суд до якого мусили нести свої чвари всі Племена Джунглів. Тоді Перший із Тигрів їв плоди і траву так само, як і всі. Він був такий завбільшки, як я, дуже красивий, а кольором скидався на квіти жовтої ліани. У ті добрі давні часи, коли Джунглі були ще зовсім нові, на шкурі тигра не виднілося ані смуг, ані плям. Усі Племена Джунглів без остраху зверталися до нього, і його слово було Закон. Не забувайте: тоді ми жили одним плем'ям. Та одного разу вночі два олені посварилися за пасовище ї почали битися, як і тепер, рогами й копитами. І от, розповідають, обидва вони прийшли до Першого із Тигрів, який лежав серед квітів, і один ненароком штовхнув його рогами. Перший із Тигрів забув, що він Суддя і Господар Джунглів, кинувся на оленя й зламав йому хребет.

До тієї ночі в Джунглях ніхто ніколи не вмирав, і Перший із Тигрів, усвідомивши, що він накоїв, і знавіснівши од запаху крові, втік на північ, у болота. І ми, Племена Джунглів, залишилися без Судді й почали битися між собою. Тха, почувши гамір, повернувся, але той говорив йому одне» а той — інше. Тха побачив у квітах мертвого оленя і спитав, хто його убив.

Ми ж, Племена Джунглів, не сказали, бо запах крові сп'янив нас так само, як сп'яняє і тепер. Ми бігали туди й сюди, крутилися, брикалися, кричали і трясли головами. Тха наказав ліанам і нижнім гіллячкам дерев позначити вбивцю оленя, щоб потім упізнати його. І спитав Тха:

«Хто хоче бути Господарем Джунглів?»

Вискочила Сіра Мавпа, що жила на деревах, і сказала:

«Я буду Господарем Джунглів».

Тха засміявся і промовив: