Кохання гетьмана Мазепи: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Адамус Радомський, секретар палатний його королівської величності».

Мазепа надіслав її царю, а посланця залишив для допитів. Пропозиції ставленика шведського короля були цікаві, однак особа їх автора не викликала довір’я. Як повідомляв у Москву з Польщі князь Г. Долгорукий, С. Лещинський — «человек молодой и в Речи Посполитой незнатной и кредиту не имеет, что не токмо иные поляки, но которые ближние ево в Полше свойственники, ни во что ево ставят и слышать о выборе его не хотят».

Успіхи Карла ХІІ у Європі, перехід на його бік більшості польських урядовців, магнатів, водночас втрата почуття міри Петром І у використанні козацького війська, його наступ на вольності гетьманців змушували гетьмана і його оточення думати про те, як у цих реаліях не стати розмінною монетою між протиборствуючими силами. Період 1705–1707 років у житті І. Мазепи не тільки критичний, а й переломний у стосунках з російською владою. У цей час гетьман через означені вище причини стає відкритим для діалогу, переговорів з супротивною стороною Петра І. Він обережно зондує, прощупує її плани, можливості. Брутальність, нахрапистість, зверхність російської вояччини змушує його в кінці 1705 року вже по-іншому дивитися на місію Вольського. «Якого ж нам добра впред надіятися, — сказав він у наближеному колі, - за наши вірные службы, и хто ж бы был такій дурак, як я, чтоб под сее время не преклонился до противной стороны на такие пропозиции, якие Станислав Лещинский до мене прислав?».

Тоді ж він зустрічається під Дубном з рідною тіткою С. Лещинського польською княгинею Ганною Дольською, яка запросила його до Білої Криниці бути хрещеним її онуки, дочки краківського воєводи, князя Януша Вишневецького.

Ганна Дольська народилася десь між 1661–1663 рр. у родині князя Криштофа Ходоровського, львівського стольника, та Катерини Яблоновської. Чарівну освічену дівчину вже у 1676 році засватав на 30 років старший від неї князь Костянтин Вишневецький, який мав посаду белзького воєводи. Від нього вона народжує синів Януса-Антона (1678), Михайла-Сервація (1680) та дочку Франциску. Князь Костянтин здобував освіту в Краківській академії спільно з майбутнім королем Яном Собеським. Завдяки цьому молода жінка потрапляє у вищий світ Речі Посполитої.

Після десяти років подружнього життя її чоловік раптово помирає. Через три роки, у 1689 р., вона у Варшаві стає дружиною великого маршала литовського Яна-Карла Дольського, який теж був старшим за неї на 24–25 років. Важливо зазначити, що він був товаришем польського короля Яна Собеського. А оскільки у кінці 1689 р. І. Мазепа спрямував до польського двору свого таємного посланця Соломона з проханням допомогти визволити Україну від опіки Москви, то зрозуміло, що Ганна Дольська була втаємничена у деталі цієї місії, особливо, коли вона набула розголосу.

Другий її чоловік теж помирає, це сталося у 1695 р. У 1698 р. помирає його та її малолітній син Криштоф.

Її сини від першого чоловіка Януш та Михайло, здобувши освіту в паризьких та інших навчальних закладах,

отримали невдовзі впливові уряди — воєводи краківського, великого литовського гетьмана.

Ганна Дольська завдяки своїм родинним і дружнім зв’язкам добре орієнтувалася у політичному житті Польщі. Тому, знаючи про місію Соломона 1689–1692 рр., запропонувала свої послуги у вирішенні давньої мрії гетьмана І. Мазепи.

Прихильниця С. Лещинського вела з українським керманичем «денные и нощные конференции». Повернувшись від неї у Дубно, І. Мазепа велів реєнту П. Орлику написати від його імені їй листа з подякою за зустріч і передати адресатці: «ключ циферной для корреспонденции з собою». Згодом княгиня надіслала гетьману зашифроване послання: «Уже я, гді надлежит, послала с донесенем истинной в. м. приязни».

У Мінську в 1706 році, як згадує у своїх спогадах П. Орлик, від неї прийшло друге шифроване послання, у якому 45-річна князівна «извіщала ему о повороті посланця своего от двору, и о посылки листу от якогось безьименного короля до его писанного».

У другій половині 1706 року реєнт розшифрував для гетьмана від неї листа, у якому вона від імені Станіслава просила Мазепу, аби він «діло наміренное зачинал, надежен будучи скорого себі цілым войском шведским с Волыни суккурсу и всіх желаний своих, чого тылко претендоввати будет, неотрицателнаго исполнения, обіщая на тое прислать ассекурацию Станислава и гваранцию короля шведского».

Мазепа не очікував такого швидкого повороту подій, його долали сумніви, якими він ділився з наближеними: «Возможное ли діло, оставивши живое, искать мертвого и отплывши едного брега, другого не достигнуть? Станислав и сам не есть надежен своего королевства; Речь посполитая раздвоення: який же может быти фундамент безумных тоей бабы прелестей?»

Але, попри це, ситуація штовхала його на співпрацю, контакти з польським королем С. Лещинським, за спиною якого стояв Карл ХІІ зі своїм нестримним бажанням скинути з трону Петра І. Останнє відповідало інтересам гетьмана, бо ослаблення Росії відкривало нові можливості для України.

У 1707 році контакти між гетьманом і польсько-шведською стороною пожвавилися. Роль посередника у переговорах сторін виконував ректор єзуїтського колегіуму у Вінниці Зеленський, якийсь священик «закону три-нитарского», капелан княгині Дольської та її довірені. З ними він зустрічався під Жовквою. Таємні посланці один за одним курсували від нього в Саксонію до короля Станіслава.

Як пояснив гетьман Орлику, це він робив для того, аби шведи, прийшовши в Україну, «по неприятелски с нами не поступали, и огнем и мечем бідной Украины не зносили». Вже 16 вересня 1707 року Мазепа отримав від Дольської її лист і трактат польського короля Станіслава в 12 пунктах. Княгиня просила, аби гетьман «наміренное діло зачинал, пока войска шведские зближатся к границам украинским», а також вислав «вірного кого» з відповіддю на королівські пропозиції. 18 вересня П. Орлик зашифрував цифрами відповідь С. Лещинському. Мазепа повідомив короля, «что указу его не може исполнить и жадного діла не сміет начинать с тых рацій: первая, что Киев и иншые фортецы в Украйні великими гварнизонами осажены, под которыми козаки, як перепелица под ястребом, не могут головы поднести… Другая, что потенция вся царского величества в Полщи не в так далеком разстоянии от Украины, як войска шведские зостают. Третяя, что в Украйні и начальные и подначальныи, и духовныи, и мирские, як розные колеса, не в единомыслном суть согласии, и едны благоволят в протекции московской, другие склонны суть до протекции турецкой, третии смакують себі побратимство татарское, чинячи тое з врожоной к полякам антипатии. Четвертая, что Самусь с прочими полковниками, старшиною и козаками, по недавных бунтах в сегобочной Украині, опасаяся от войск полских отмщения, не латво преклонитися могут до Річи Посполитой, и того ради надобно первш старатца войско и цілый народ до единомь слия припровадить, по обоим сторонам Дніпра в Украині».

Гетьман також інформував таємного союзника про те, що має при своєму боці «килка тысячей войска великороссийского регулярного и добре екзерцитованого и мундеровнаго», яке «бодрим оком смотрит на всякие его поступки и всякое противное начинание доволно есть пресікти».

Мазепу не заохочувала до активності й гормадянська війна у Польщі, коли «Річ Посполітая есть еще раздвоення и с собою несогласная». Насамкінець у своєму посланні він обіцяв «ні в чом интерессом его Станислава и войском шведским не шкодить, но всячески от того оберегатца».

У вересні 1707 року Мазепа зустрічається у Печерському монастирі з ректором Вінницького колегіуму Зеленським, який перед українським генералітетом казав, що не треба боятися шведів, які готуються йти не в Україну, а на Москву.

Шведський офіційний біограф Карла ХІІ Г. Нордберг у своїх нотатках за жовтень 1707 рік повідомляє про посланця від гетьмана до короля Станіслава Лещинського з союзницькими намірами, «якщо він дістане підтримку й поміч від шведського короля. Шість чи сім тисяч москвинів, які знаходяться в околиці його постою, він легко зліквідує і тим способом покладе поміст для шведів». Тобто ми бачимо, що «намеренное дело» гетьман готовий почати, але за вказівкою не польського короля, а Карла ХІІ. Однак останній не дуже заглибився у пропозиції гетьмана. Як згадували пізніше його наближені, шведський король не хотів мати справу з козаками, які для власної безпеки покидали своїх союзників. Карл ХІІ наказав усе ж повідомити Мазепі, щоб він чекав слушної нагоди, коли йому повідомлять, як діяти далі.

Оскільки Зеленський у січні 1708 року прибув до Батурина з відповіддю від Лещинського, то стає зрозумілим, про що він вів розмови з І. Мазепою у вересні і чиє завдання виконував. Посланця бачив у Варшаві турецький посол, якому С. Лещинський радісно похвалився, що гетьман буде допомагати йому, коли Порта пришле на поміч полякам орду. Однак польський король, вербуючи союзників і настроюючи Карла ХІІ в своїх інтересах пошвидше йти в похід на Москву, дещо перебільшував свою місію з допомогою шведів відновити велику Річ Посполиту.

10 жовтня 1707 року при зачинених дверях у Києві І. Мазепа¹⁰ з полковниками, як передає у своєму доносі В. Кочубей свідчення полтавського писаря, читали «Пакта Комиссии Гадяцкое», тобто вивчали договір про федеративний союз з Польщею 1658 р.

Насувалася війна, і, зрозуміло, українські керманичі вивчали всілякі варіанти подальшого розвитку подій. Та вони не поспішали визначатися. Сам І. Мазепа говорив П. Орлику, що вирішальний крок не зробить доти, «пока не увижу, с какою потенциею Станислав к границам украинским прийдет и якие будут войск шведских в государстве московском прогресса».

Зеленський, що привіз на другий день після Різдва¹¹ 1707 року в Батурин універсал Станіслава Лещинського, «в яком он, — як згадував П. Орлик, — мужество и храбрость и отвага Войска Запорожского похвалял, расширением и примножением прав и вольностей обнадеживал и отческим сердцем под свою протекцию цель й народ пригорнуть обещал», поїхав у Вінницю без письмової відповіді, певно, з усною відмовою щодо умов «протекции». Справді, у цьому документі було чимало насторожуючих моментів. Польський король писав у ньому, що настав час «привертати свій народ до власної вітчизни й відірваний під чуже й незнане перед тим пануванням преславний козацький народ віддавати під найвищу опіку дідичних українських панів, найясніших польських королів».

С. Лещинський «як польський король, правдивий і від віків пан України» звертався «до своїх підданих, як милосердний батько до блудних синів», аби за його покликом українці скинули з себе вороже ярмо і поверталися «до давніх свобод і вольностей та під батьківське й дідичне панування польського королівства».

Він у свою чергу обіцяв поліпшити їхнє становище «у доскональших і більших гараздах, і як синів одної й нероздільної вітчизни пригорнути до спільної матері Речі Посполитої в правах наданих, ужитках, безпеках і всіх вольностях на віки утвердити». Подібні перспективи змінити одну залежність на іншу були малопривабливими для української верхівки. С. Лещинський намагався ще раз переконати Мазепу перейти на бік шведського короля і повернутися під владу Речі Посполитої через посланця Тарла, який 9 червня 1708 р. надіслав йому свого листа. Але гетьман 23 липня дав автору пропозиції відповідь, у якій вдруге скептично оцінив запропоноване, бо, мовляв, польський король сам почувається як невільник при шведському дворі.

Шведська армія восени 1708 року не мала ніякого конкретного договору з мазепинцями, навіть обміну інформацією про погодження дій. Хоча Карл ХІІ і знав через Лещинського про наміри І. Мазепи порвати з Москвою, все ж і далі проявляв пасивність у встановленні з ним прямого контакту, що змусило обережного гетьмана, особливо у зв’язку з доносом В. Кочубея, просочуванням інформації з оточення польського короля взагалі припинити всілякі потаємні спроби з’ясувати плани передбачуваних союзників, вести з ними переговори. У вересні 1708 року у листі до Карла ХІІ С. Лещинський навіть бере до уваги можливість виступу гетьмана з козацьким військом проти них.

Незважаючи на це, все ж завдяки княгині Ганні Дольській налагодився зв’язок І. Мазепи з польською стороною, були вивідані її позиції щодо подальшої долі України.

[10] П. Орлик у своїй сповіді С. Яворському пише, що Гадяцький договір взяв у Печерській бібліотеці миргородський полковник Д. Апостол. На його переконання, Мазепа тоді ще не міг допустити подібне зібрання старшин з остраху викриття їхньої змови. Разом з тим П. Орлик не враховує того моменту, що І. Ломиковському, Д. Апостолу та іншим наближеним старшинам І. Мазепа більше довіряв, ніж йому. Реєнта (генеральним писарем він стає весною 1708р. — Авт.), який випадково дізнався про таємні зносини з польським королем через посередництво княгині Дольської, партія опозиціонерів ще тримала на відстані.

[11] Грудень 1707 р.