— Постій! Не всім же зразу.
— Який великий!
— Який червоний!
— Як кров.
— Як кров.
— Як кров.
— Та це не мак, — це кров його.
— І пахне кров'ю.
— А ось на боці теж. Ось гляньте на сорочку!
— Це знову кров.
— Ану! (Бере рукою і знімає). Знімається! Пелюстки маку! Третя квітка!
— Це та́ тропа!
— Постійте! Що ви?!
— Це та тропа!
— А гляньте, квіти свіжі.
— Мені здається, що вони зів'ялі.
— Свіжі, свіжі!
— Живі, живі!
— Ми підем з ночі.
— Ми вийдем з лісу.
— Ми вгледим ранок.
— Ми вгледим сонце.
— Ми вгледим день.
— Ми вийдем з лісу.
— Та що це ви?! Куди іти?! Хіба забули ви, як важко йти, як страшно.
Він. Я поведу вас, я йтиму перший. Ви візьмете кілки, а я розкрию груди і вільними руками терни колючі буду розгортать. Там день, блискучий день, я бачу, і ви, ви всі мене не зможете спинити.
— Я вже старий і вже гаразд не бачу, — він справді дужий, молодий?
— Погляньте, як у його очі блискають, неначе в вовка.
— Якою міццю дихають слова!
— Він не злякається.