Лейтенант Чубук довірив пастухові вести катер через «Чортову пастку» тому, що сам бачив, як той перепливав протоку на байдарці, і тому, що покладався на силу і міць «Стріли», з якою не йшли в жодне порівняння рибальські шаланди, бо для них «Чортова пастка» вважалася смертельно небезпечною.
«Стріла» наблизилася до протоки, врізалася в сильну зустрічну течію і, перемагаючи її, пішла прямо на середину, до гострого каменя, але, не дійшовши туди, звернула праворуч. Катер підплигував на бурунах, дрижав, але все ж перемагав їх досить легко і жодного разу навіть не чиркнув по мілині або підводному камінні. Федь напружено стежив за кожним метром небезпечного шляху. Від середини протоки він наказав звернути до суходолу, потім знову вирівняв катер, ще двічі різко міняв напрям, і ось уже «Чортова пастка» залишилася позаду, і стерновий вдячно кивнув головою пастухові.
— Повний хід, — скомандував Чубук і став у бінокль шукати байдарку.
Він побачив її далеко, вже на фоні пароплава, що швидко наближався до острова. Пильнуючи байдарку, лейтенант одночасно розглядав пароплав, і хоча ні назви, ні прапора ще не помічав, але вгледів дві смуги на трубі. То йшов чужоземець. Справа ускладнялася, все свідчило про те, що «звір», якого вони наздоганяли, неабиякий.
Катер прикордонної охорони міг затримати пароплав, бо той ішов у радянських територіальних водах. Але втікача на байдарці мусили затримати раніш і тим самим уникнути ускладнень, коли доведеться вимагати його видачі з пароплава. Головне ж — треба перешкодити йому передати щось на пароплав. З ним могли бути важливі документи.
— Моторист, повний бойовий! — скомандував Чубук. — Будь-що наздогнати байдарку!
Тепер центральною фігурою на катері став Дмитро П'ятниця. Він мусив добитися від мотора якнайбільшої швидкості.
«Стріла» рвонулася вперед і полетіла, мов бистрокрилий птах. Здавалося, катер вискакував з води, з силою розбиваючи зустрічну зиб і розганяючи за собою хвилі.
Кулеметник схилився над кулеметом. Він «тримав» байдарку на кінчику дула, готовий умить, по команді лейтенанта, розрядити стрічку патронів. Тим часом Чубук уже розгледів у бінокль, як з палуби пароплава кинули за борт шторм-трап, готуючись прийняти до себе втікача, тільки-но байдарка наблизиться до них.
Сильний зустрічний вітер бив в обличчя прикордонників. Зціпивши зуби, кожен вп'явся очима в байдарку, вимірював її швидкість, швидкість пароплава і свого катера. Кожному свердлила голову одна невідступна думка: наздогнати!
Втікач на байдарці і люди на пароплаві вже, безперечно, помітили погоню і докладали всіх сил, щоб випередити катер. Якщо зусилля втікача, здавалося, не мали великого значення, то збільшена швидкість пароплава, напевне, погрожувала розбити план лейтенанта Чубука. Надто нерівні відстані були між катером і байдаркою та між байдаркою і пароплавом. Перша втричі перебільшувала другу. Проте Чубук був певен, що коли б байдарка стояла на місці, він підійшов би до неї раніш, — ніж пароплав, бо П'ятниця примусив мотор надати катерові божевільної швидкості, з якою той ще ніколи не ходив.
Щоб затримати байдарку, лишався один засіб, і лейтенант вдався до нього:
— Кулемет напоготові!
— Єсть кулемет напоготові! — відгукнувся кулеметник.
— Стріляти так, щоб жодна куля не влучила в пароплав. Треба зупинити байдарку.
— Єсть стріляти так!
Лейтенант знов навів бінокль на втікача ї пароплав: відстань між ними швидко зменшувалася, пароплав ішов прискореним ходом, готовий на дипломатичні ускладнення, аби тільки забрати до себе на борт людину з байдарки.
— Вогонь! — скомандував лейтенант.
Кулеметник зробив ледве помітний рух руками, і, врізаючись у гуркотіння мотора, заскрекотів розряд кулеметної стрічки.
Лейтенант бачив, як вдалині, трохи не долітаючи до байдарки, кулі збили бризки на хвилі. Дуло кулемета пішло праворуч, ліворуч, зробило маленьку дугу. Ось кулеметник уже намацав мішень і тепер лише зважав на швидкість ходу катера. Чубук помітив, як кулі, лягаючи поруч байдарки, розбили весло, і вона закрутилася на одному місці. Втікач хотів скористатися другою половиною весла, підняв його, але враз кинув на воду. Байдарка затанцювала на місці, — мабуть, у втікача влучила куля.
— Припинити вогонь!
Кулемет замовк. Катер мчав з попередньою швидкістю. На пароплаві, очевидно, зрозуміли безнадійність свого наміру і, окреслюючи різке півколо, повернули назад, до обрію, не зменшуючи ходу, щоб скоріше вислизнути з смуги територіальних вод.
«Стріла» підходила до байдарки. П'ятниця виключив мотор і катер ішов за інерцією. Матрос-боєць захопив ключкою байдарку і підтяг її до себе. Там сидів поранений шпигун.
ЖИТТЯ ЗА БАТЬКІВЩИНУ
Маленька рибальська шхуна, пирхаючи моторчиком, упевнено держала курс на віддалений берег. Перед тим чотири дні екіпаж шхуни боровся з штормом, чотири дні хвилі заливали судно, несучи його відкритим морем. П'ятеро рибалок складали екіпаж шхуни. П'ятдесятилітній однорукий Олексій Шуляк, колишній моряк, ветеран імперіалістичної і громадянської воєн, був шкіпером на «Альбатросі». Мотористом працював низенький кучерявий Демид Бомба. Рульовим — літній рибалка Василь Колосюк. Двоє юнаків — один помічник рульового, вісімнадцятилітній Іван Солоний, а другий — помічник моториста Стах Солоний — були братами.
Брати вражали зовнішньою схожістю, але дуже різнилися, своїми характерами. Іван відзначався спокійністю, повільністю рухів і надзвичайною упертістю. Стах, навпаки, був дуже рухливий, гарячий, завжди чим-небудь захоплений. Останніми місяцями він весь поринув у вивчення військово-морської справи і мріяв вступити до школи морських артилеристів.
— Ей, ви, вояки! — гукнув до них Колосюк, який щойно передав руль Іванові. — Літаки летять. — І показав рукою на південний схід.
Стах стрепенувся і звів угору схудле, стомлене обличчя. Глибоко запалі очі метнули погляд у небо. Справді, там, куди показував Колосюк, летіли чотири могутні птахи. Уже було чути їх металічний гуркіт. Раптом долинуло торохтіння кулеметної стрілянини.