Він щойно докурив свій «Camel», коли Ґольдштайн повернувся у легкому світло-сірому літньому костюмі. Рат ще деякий час тримав держак пістолета, його вказівний палець був на спусковому гачку, але американець, здавалося, вирішив зберігати спокій.
— Що ж. А ось і знову я. Чому б вам не сісти? Ви навіть не зняли свого капелюха.
— Мені більше подобається стояти.
— Я не знаю, які історії ви чули про мене чи мою країну, але ви можете витягти руку з кишені. Я без зброї.
Рат почувався школярем, який недостатньо добре заховав шпаргалку й мимоволі витягнув руку з кишені.
— Ви ще не назвали мені мету свого візиту, — сказав Ґольдштайн, запалюючи ще одну цигарку. Цього разу Рат відмовився.
— У мене поки що до вас є кілька запитань.
— Стає дедалі цікавіше. Тоді питайте.
— Ви Авраам Ґольдштайн з Нью-Йорка?
— З Вільямсбурга. Це частина Брукліна.
— Чому ви в Берліні, пане Ґольдштайне?
— Перевірте реєстраційну книгу внизу на рецепції, там все записано.
— Я хочу почути це від вас.
— Тоді вгадайте! Я звичайний турист, хіба ви так не думаєте? Хочу подивитися на прекрасну столицю Німеччини.
— Жодних інших причин немає?
— Про які причини ви кажете?
— Можливо, у вас є наказ когось убити.
Ґольдштайн, який щойно затягнувся цигаркою, подивився так, ніби він не розчув.
— Пробачте? У вас занадто буйна уява, офіцере!
— Вас підозрювали під час розслідувань щонайменше п’яти вбивств у вашій рідній країні.
— Розслідування були, але я стою тут перед вами. Що це вам говорить?
— Що у вас є хороший адвокат.
Рат відкрив коричневий портфель і витяг чорнильну штемпельну подушку, а потім аркуш для відбитків пальців.
Американець витріщився на бланк із десятьма пронумерованими квадратиками.
— Що це в біса таке? — запитав він.
«Ось бачиш, мій зарозумілий пройдисвіте, — подумав Рат, — все ж таки ми тебе засмутили!»
— Пане Аврааме Ґольдштайне, — сказав він так офіційно, наче судовий виконавець, — начальник берлінської поліції наказав мені взяти у вас відбитки пальців. Можливо, для цього нам варто на хвилинку присісти...
— Що це таке? Ви робите це для кожного іноземця?
Рат відкрив металеву кришку на штемпельній подушці.
— Ні.