Жовтий Кром: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Невже?

— Якщо не стерегтися, можна стати німфоманкою. Ви навіть уявити собі не можете, наскільки серйозна річ ці пригнічення, коли вчасно їх не позбутися.

— Звучить аж надто страшно, — сказала Анна. — Але я не бачу, чим вам можу допомогти.

— Я просто хотіла обговорити це з вами.

— Звичайно, звичайно. З великою приємністю, люба Мері.

Мері відкашлялась і глибоко вдихнула.

— Я гадаю, — мовила вона повчальним тоном, — я гадаю, що молода інтелігентна жінка двадцяти трьох років, яка живе в цивілізованому суспільстві у двадцятому столітті, не повинна мати упереджень.

— Мушу зізнатися, в мене ще залишилося кілька.

— Але не відносно пригнічень.

— Так, відносно пригнічень — небагато; це правда.

— Або, точніше, щодо того, як їх позбутися.

— Цілком слушно.

— Таким чином, ми одержали важливий засновок, — сказала Мері. Серйозність проступала в кожній рисочці її круглого юного обличчя, випромінювалася з великих синіх очей. — Тепер ми підійшли впритул до тези про бажаність досвіду. Сподіваюся, ми погодимося на тому, що обізнаність бажана, а її відсутність небажана.

Слухняна, як ті шанобливі учні, від яких Сократ міг почути будь–яку потрібну йому відповідь, Анна ствердно кивнула.

- І ми так само погодимося, сподіваюсь, що шлюб являє собою те, чим він є.

— Звичайно.

— Чудово! — сказала Мері. — А оскільки пригнічення являють собою те, чим вони є…

— Безперечно.

— …то з цього може випливати лише один висновок.

— Але я це знала, — вигукнула Анна, — ще до того, як ви почали!

— Так, але тепер це науково доведено, — сказала Мері. — Треба міркувати логічно. А зараз перейдімо…

— Перейдімо до чого? Ви ж уже дійшли єдино можливого висновку, причому за допомогою логіки, чого б ніколи не змогла зробити я. Тепер вам лишається тільки повторити все це кому–небудь, хто вам подобається, хто вам справді дуже подобається, кому–небудь, у кого ви закохані, якщо дозволите мені висловитися так прямолінійно.

— Таж питання якраз у цьому! — скрикнула Мері. — Я ні в кого не закохана.

— Тоді, на вашому місці, я почекала б, поки це станеться.

— Але ж не можу я щоночі бачити уві сні, як падаю в колодязь. Це дуже небезпечно.

— Ну, коли це справді так небезпечно, ви, звичайно, повинні вжити якихось заходів. Ви повинні когось знайти.

— Але кого? — Зморшки задуми покраяли чоло Мері. — Це має бути хтось інтелігентний, хтось такий, чиї інтелектуальні запити я можу поділяти. Окрім того, цей хтось повинен по–справжньому шанувати жінок, вміти серйозно говорити про свою роботу і свої погляди, а також про мою роботу і мої погляди. Як бачите, не так просто знайти підхожу особу.

— Що ж, — мовила Анна, — тепер у цьому домі перебувають троє вільних інтелігентних чоловіків. Почнімо з містера Скогана; проте він уже, мабуть, являє собою надто антикварну цінність. Отже, залишаються Гомбо і Деніс. Чи погодимося ми на тому, що вибір обмежується ними двома?

Мері згідно кивнула.

— Я гадаю, що нам треба було б… — почала вона й замовкла, трохи наче збентежена.