Веселка тяжіння: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Інший шлях — темний і жіночний, покірний і самовідданий. Ісаак під лезом ножа. Мерехтливе вістря розширюється, витягується у прохід, яким душу зносить нестримний Етер. Ґергардт фон Ґьолль на операторському візочку, радісно погейкуючи, жене довгими коридорами Німфенбурґа. (Тут і залишмо його, у пориві та невинності…) Попереду сяє містичне світло, майже блакитне серед скла і позолоти. Золотильники працювали голими із поголеними головами — щоб статичний заряд тримав тремтливий лист, вони спершу возили пензлем по волоссю на лобку, тож у цих золотих овидах завше сяятиме генітальна електрика. Але ми вже довго не згадуємо про божевільного Людвіга та його іспанську танцівницю, які стікають, червоно в’януть по той бік мармуру, що по-зрадницьки виблискує солодкою водою… це вже позаду. Сходження до Меркави, всупереч його останнім жалюгідним рудиментам мужності, останнім порухам до можливості магії, невідворотне…

ПЕРЕДСТАРТОВА ПІДГОТОВКА

Велетенська біла муха: у білому мереживі бринить ерегований пеніс, на ньому запеклася чи то кров, чи то сперма. Шлюбний костюм для хлопчика — поховальне мереживо. Його гладкі стопи зведені докупи, взуті у білі атласні капці з білими бантиками. Настовбурчені червоні соски. На спині золоте волоссячко, німецький золотий сплав, від блідо-жовтого до білого, лежить симетрично обабіч хребта, дугами, тоненькими і позакручуваними, як папілярні лінії, наче залізні ошурки на лініях магнітного поля. Кожна ластовинка, кожна родимка — темна, чітко розташована аномалія поля. На потилиці збирається піт. Рот заткано білою лайковою рукавичкою — сьогодні Вайссман подбав про символізм. Рукавичка — це жіночий еквівалент Руки Слави, якою дрібні квартирні злодюжки освітлюють дорогу у вашому домі, у руці покійника бубнявіє свічка, так набрякнуть усі ваші члени під час першого ж неповторного доторку язика вашої господарки — Смерті. Рукавичка — це порожнина, яку заповнює Рука, а 00000 — лоно, до якого повертається Ґоттфрід.

Влаштувати його. Не прокрустове ложе, ні, але спеціально видозмінене для нього. Обоє вони, хлопчик і Ракета, спроєктовані одне для одного. Її сталева корма так ладно вигнута… хлопчикові там, ну, якраз. Вони пара — «Шварцґерет» і вищий агрегат. Його оголені члени у металевих путах, навколо пальне, окислювач, парогазогони, рама кріплення двигуна, повітряні балони високого тиску, вихлопні патрубки, парогазогенератор, баки, відведення, клапани… і один з цих клапанів, одна контрольна точка, один датчик тиску — справжній, достеменний клітор, напряму підключений до нервової системи 00000. Це не має бути для тебе загадкою, Ґоттфріде. Знайди зону кохання, лижи і цілуй… маєш досить часу — ще кілька хвилин. Біля самісінької щоки пашить холодом рідкий кисень — морозні кістки, що пектимуть тебе до безтями. Незабаром з’явиться полум’я, спалахне Піч, для котрої ми тебе відгодовували. Уже сержант притягнув Zündkreuz[661], Піротехнічний Хрест, щоб осяяти тобі дорогу. Солдати стоять струнко. Готуйся, Liebchen.

ОБЛАДНАННЯ

Йому подарували віконечко зі штучного сапфіру, чотири дюйми завширшки, вирощений «IG» 1942-го, грибовидна пластина з дещицею кобальту, яка мала зеленкуватий відтінок, дуже жаротривка, прозора для більшості видимих частот — небо і хмари зовні викривлені, але так гарно, як за Ochsen-Augen[662], коли бабуся була молодою, коли не було віконного скла…

Частина випарів кисню спрямована до іміполексового сповитку Ґоттфріда, у вухо йому вживлено крихітну слухавку, вона сяє, ніби гарненька сережка. Дані передаються через систему радіокерування, і якийсь час слова Вайссмана змішуватимуться з командами, які надходитимуть Ракеті. Але зворотного каналу від Ґоттфріда нема, про точну мить його смерті ніхто ніколи так і не дізнається.

МЕЛОДІЯ ПОГОНІ

Нарешті, після бездоганної кар’єри, сповненої вигуків «Божечку, ми спізнилися!» завжди з натяком на посмішку, поблажливу, для проформи, оскільки, безперечно, він ніколи не запізнюється, завжди буває відстрочка, помилка якогось розтелепи, взятого на роботу Жовтим Вражиною, у найгіршому випадку біля тіла виявляють важливий доказ — нарешті сер Деніс Нейленд Сміт, хай Бог милує, таки прибуде запізно.

Супермен шугне чобітьми вперед на безлюдну вирубку — там пусковий стіл-установник повільно видихає оливою крізь дірку в ущільненні, на деревах виступає глей, гірка манна найгіркішого з усіх переходів. Кольори його плаща вигорять на полуденному сонці, в кучерях на голові проб’ються перші нитки сивини. У Філіпа Марлоу[663] буде страшний напад мігрені, він рефлекторно потягнеться до фляжки житньої в кишені піджака, нестерпно сумуючи за мереживом балконів Бредбері-Білдинґ.

Підводник[664] і його багатомовна банда матимуть мороку з батареями. Пластикмен заблукає в іміполексних ланцюгах, тому топологи по всій Зоні порушать домовленість і припинять виплачувати гонорари за його чеками («бездоганно мінливий», аякже!). Самотній Рейджер, витинаючи коліщатами шпор кров із білої шкури жеребця, гарцюватиме на чолі пошукового загону і побачить, як його юний друг, безневинний Ден, теліпається на гілляці, підвішений за зламаний карк. (З Божою допомогою, Тонто натягне примарну сорочку і знайде згасле вогнище, трохи посидить, ножик поточить.)

«Ми спізнилися» у їхніх програмах ніколи не було. Натомість їхні мізки на мить зависають — але все закінчується, і маєш, ми знову мандруємо, знову до «Дейлі Пленет». Так, Джиммі, то, мабуть, був день, коли я наскочив на сингулярність із кількома секундами абсолютної загадки… знаєш, Джиммі, час — то дивна штука… Знайдуться тисячі способів забути. Герої житимуть далі, їх високо закинуть, щоб стежили за розвитком кмітливого молодого персоналу середньої ланки, і вони спостерігатимуть за розпадом системи, спостерігатимуть, як такі сингулярності з’являтимуться дедалі частіше, проголошуючи інші виходи із плутанини старожитності, вони називатимуть це раком і не розумітимуть, до чого все йде і що це значить, Джиммі…

Якось днями відчуває, що йому бракує собак. Хто міг би подумати, що він сумуватиме за зграєю слинявих кобиздохів? Але тут, у Субміністерстві, все якесь без запахів, без дотиків. Якийсь час сенсорна депривація зворохобила його допитливість, якийсь час він щодня ретельно описував фізіологічні зміни у собі, але це здебільшого через спогади про Павлова, як той, навіть умираючи, описував себе до самісінького кінця. Для Пойнтсмена це просто звичка, залишки науковості — останній погляд на двері до Стокгольма, які зачинилися перед ним назавжди. Записів ставало дедалі менше, потім вони зникли зовсім. Підписував звіти, був завідувачем, подорожував Англією, перегодя — до інших країн, розшукував молоді таланти. Часом на обличчях Моссмуна та інших він зауважував рефлекс, про який не дозволяв собі навіть мріяти: терпимість людей при владі до того, хто так і не Зробив Свій Хід — а чи зробив хибний. Хоча, безперечно, творчі завдання трапляються й зараз…

Так, тепер він колишній учений, із тих, що не настільки Глибоко Копають, щоб завести розмову про Бога, рожевощокий і сивий симпатичний дивак не базікатиме з висот свого Лауреатства — ні, тепер він залишається наодинці з Причиною та Наслідком і рештою стерильного медичного оснащення… його каменисті коридори не сяють, матимуть такий самий нейтральний безіменний відтінок аж до центру лабіринту, до ідеально відрепетируваної сцени, яку він зрештою таки зіграє…

ЗВОРОТНИЙ ВІДЛІК

Зворотний відлік, як нам відомо, — це 10-9-8-… і. т. д., 1929-го році винайшов Фріц Ланґ для кінострічки «Die Frau im Mond» на студії «Ufa». Вставив її у сцену запуску, щоб збільшити напруження. «Ще один із моїх клятих “штрихів”», — сказав Фріц Ланґ.

— У мить Творення, — пояснює речник кабалістів Стів Едельман, — Бог послав імпульс енергії у порожнечу. Одразу цей імпульс розщепився і розділився на десять окремих сфер або аспектів, відповідно від 1 до 10. Вони відомі під назвою Сфірот. Щоб повернутися до Бога, душа повинна здолати кожну зі Сфірот, від десятої до першої. Озброєні магією та вірою, кабалісти вирушили на завоювання Сфірот, багато кабалістичних таємниць пов’язані з успішним завершенням цієї подорожі.

— Отже, Сфіроти складаються у схему, що зветься Деревом Життя, воно ж — тіло Бога. Між десятьма сферами прокладено 22 дороги, кожна відповідає літері єврейської абетки та карті зі «Старших арканів» Таро. Таким чином, хоча зворотний відлік Ракети видається послідовним, однак, фактично, приховує Дерево Життя, яке має пізнаватися одразу, разом, паралельно.

Одні Сфіроти активні, або чоловічі, інші пасивні — жіночі, але саме Дерево — це єдність, укорінена безпосередньо на Bodenplatte. Це вісь особливої Землі, нове зволення, породжене Великим Запуском.

— Але, але з новою віссю, новим обертання Землі, — спадає на думку гостеві, — що з астрологією?

— Знаки змінюються, бовдуре, — відрубує Едельман і тягнеться до «родинного» дзбанку торазину.

Він настільки пристрастився до цього заспокійливого наркотику, що колір його обличчя потемнів до тривожного шиферно-багряного. Тут, на вулиці, де всі ходять засмаглими і червоноокими з тих чи тих причин, він виглядає доволі дивакувато. Едельмановим дітям, малим пустотливим бісенятами, останнім часом сподобалося додавати до татового дзбанка з торазином таблеткові конденсатори з викинутих транзисторних приймачів. На татів неуважний погляд, різниці майже не було, тому якийсь час Едельман вважав, що у нього виробляється звикання, але Безодня підкралася нестерпно близько, на відстань одного лиха — сирена на вулиці, реактивний літак з гуркотом зайде на посадку, — але, на щастя, дружина вчасно помітила витівку, і тепер, перш ніж ковтати, він дуже уважно шукає на торазині дротики, букву «мю» та цифри.

— Ось, прошу дуже, — зважує в руці товсту пачку ксерокопій, — Ефемериди. З урахуванням нового обертання.

— Хочете сказати, що хтось насправді знайшов Bodenplatte? Полюс?

— Саму дельта-t. Зрозуміло, що всього не оприлюднювали. «Експедиція Кайзерсбарта[665]» знайшла.

Очевидно, псевдонім. Загальновідомо, що кайзер безбородий.

ПІДВІШЕНИЙ В АПОЛОНІЧНОМУ СНІ…

Коли з тобою має відбутися щось справжнє, йдеш до нього з прозорою поверхнею перед себе, вона гуде і притлумлює слух, очі стають дуже пильними. Світло міниться блідо-блакитним. Ниє шкіра. Нарешті: щось справжнє.

Тут, у хвостовому відсіку 00000, ясна поверхня перед Ґоттфрідом виявилася буквально іміполексовим коконом. Крізь плівку уваги пробиваються уламки дитинства, він згадує, як яблучна шкірка розпадається туманностями, досліджує викривлений почервонілий простір, дивиться глибше і глибше… Полімерна поверхня дрібно тремтить: сіро-білий, насмішкуватий ворог кольору.

Зовні вогко, а жертва вбрана легко, але тут тепло. Його білі панчохи приємно натягують петельки підв’язок. Він знайшов у трубі неглибокий вигин, там можна притулитися щокою, роздивлятися кокон. Відчуває, як волосся лоскоче спину, голі плечі. Тьмяний вибілений простір. Тут можна лежати — весільно, відкрито до мертвотно-блідої далечіні вечора, чекати того, що має відбутися.

[661] Запальний хрест (нім.) (прим. пер.).

[662] Бичаче око (нім.), велике вікно на горищі (прим. пер.).

[663] Детектив у циклі творів Реймонда Чандлера. Тут ідеться про роман «Молодша сестра» (1949), екранізований під назвою «Марлоу» 1969 року.

[664] Немор Мак-Кензі, Sub-Mariner, персонаж коміксів Marvel.

[665] Борода кайзера (спотв. нім.) (прим. пер.).