Случаи в жизни могут быть разные. Сборник юмористических рассказов: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

– Потому что она нравится мне. Кстати, она ведь тоже, возможно, не умеет вязать.

– Умеет, она мне на день рождения шарфик связала.

– Рад это слышать. Еще один плюс ей, а мне причина, что бы не отказываться от нее.

– А я тебя не отпущу.

– Как это?

– Закрою двери, и не выпущу.

– А там девушка страдает.

– Ничего, пострадает и забудет.

– Нет, я этого не могу допустить. Отойди, я ж сказал, что здесь не мы решаем. Извини, но так карта легла. На вот тебе деньги и пойди, купи себе пивка, что бы успокоится. Я знаю, что у тебя это быстро пройдет. Ведь столько их у тебя было. И найдешь ты себе девушку, которая умеет вязать.

– Давай деньги на пивко. Кстати можешь вернуть мне и за билеты.

– Верну, но в следующий раз, Сам понимаешь, на свидание с пустыми карманами не ходят.

Та

є

мна зброя Сокола

– Знову цей дощ, чи то небо там прорвало, що воно льє і льє, – сказав незадоволено Форвард, поглядаючи наверх.

– Унылая пора – очей очарованье,– спробував пожартувати Захисник. – Той, хто сказав ці слова, мабуть, не мокнув під дощем, як ми з тобою, – закинув невідомо кому док Форвард. – Так, – погодився захисник.

– Якщо дотримуватись істини, то краще сказати – грипозна пора. Особливо це відноситься до мене: оце тільки промокну, чи навіть ноги промочу і вже схопив нежить, температура підскочила.

– То треба тоді ноги в гарячій воді з гірчицею парити.

– Пробував я, не допомагає. Дружинка і банки ставить, і розтирає спиртом, теж не допомагає. Роки вже не ті. Раніше мені було байдуже чи то дощ надворі чи то сніг, чи мороз, а зараз тільки починається якась катаклізма з природою, то мене починає викручувати, ніби на прасці.

– То може б вже закінчували виступи в великому спорті?– обережно порекомендував захисник.

– Рада душа в рай, та гріхи не пускають. Діти ж ростуть. Старший до школи з англійським ухилом ходить, а донька до музикальної школи ходить, на фортепіано учиться грати. Оце на днях здивувала мене їх зворушила. Заграла "Місячну сонату". Уявляєш собі їй вісім років, а вона вже не якісь там "Бугі-Вугі" грає, а Бетховена… Розчулився, ледве не заплакав. Може в неї талант, то як їй в навчанні відмовиш.

– Талант, чи не талант, а музикантам все одно не приходиться під дощем мокнути. Завжди криша над головою мається.

– Так криша у них з, бо інструмент дорогим, а хто нами дорожить.

– Чи то вже б сонечко виглянуло?– зуби у Захисника цокотіли – Чи то б м’ячика хто кинув, щоб побігав з ним та зігрівся.

– Не дочекаєшся ти, мабуть, того моменту, щоб мені м’яча видали.

– Чого ж це?– щиро здивувався Захисник.

– Тому що установка в мене від тренера така – грати без м’яча. – сказав Форвард, чим ще більше здивував молодого захисника. – А осі так – відволікаю на свій фланг головні сили супротивника, а мої товариші тим часом на іншому фланзі розвивають успіх.

– І як вам вдається?– не вгавав Захисник.

– Це наша таємниця.

– Ну чого ви зі мною так. Я з вами розмовляю з усією відвертістю, а ви від мене щось приховуйте, – молодий гравець навіть образився.