Після кави: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Минув тиждень після зникнення дівчини, тиждень, коли вона була в стані цілковитої апатії, не могла нічого робити. Чоловік не міг звернутися до поліції зі справою. Що сказати обер-офіцеру, який знав його особисто, про свою доньку? Неможливо було попросити ні його, ні когось іншого знайти її. І що б він удіяв із нею чи зробив для неї, якби знайшов? Навіть за її відсутності він нічого не міг вдіяти, щоб приховати безчестя. Дівчина зникла, але сором переслідував чоловіка всюди. Люди в мечеті дивилися на нього з жалем і співчуттям, тому він молився вдома. Навіть якби вона не зникла, нічого б не змінилося. Те, що з нею трапилось, люди пам’ятатимуть довіку, адже це було щось нечуване в історії села та району. Жоден чоловік ніколи не посягав на незайману дівчину. А Саламу бачили, коли він ніс її на кукурудзяне поле. Коли Раді уявляв, як його доньку несуть на кукурудзяне поле, він стискав голову руками, бо було відчуття, ніби вона зараз вибухне.

— Піди й поговори із Закі, — сказала Сакіна.

На що Раді здивовано закричав:

— Що я маю сказати Закі?

— Ти маєш на увазі, що робити? — відповіла вона. — Що це за розмова, Абу Халілю? Салама — їхній син, вони відповідальні за нього, і саме він зруйнував життя нашій доньці.

— То ти хочеш, щоб я пішов до Закі, благати його й цілувати ноги? — перепитав він.

— Про що ти говориш, навіщо цілувати йому ноги? Замість того, щоб цілувати ноги, піди й пригрози йому. Скажи, щоб він розібрався зі своїм сином, або ж ми помстимося. Ми будемо пити його кров.

Раді осудливо подивився на неї.

— Що ти маєш на увазі, пити його кров? Ти хочеш, щоб ми вбили Саламу? Ми вбивці, Сакіно? Кассими можуть убивати, вони араби. Але ми? Ми прості люди, живемо з Божої ласки. Невже ти забула, як багато ми завдячуємо роду Кассимів за їхню щедрість, яким добрим був до нас Мансур і що я отримав освіту лише завдяки йому? Так ти хочеш змусити мене — того, хто напам’ять знає Писання, — іти й убивати когось? А кого я маю вбити? Сина Мансура. Хай Аллах береже нас від проклятого диявола.

Чоловік був шокований тим, як поводиться його дружина. Він ніколи раніше не бачив її такою. Вона раптом підвелася, зиркнула на нього сердито.

— Досить цих пережитків. Ми діти сьогодення. Кассими нічим не кращі за нас. Вони не багатші за нас, а їхні дочки не кращі за мою. Тож іди й пригрози йому, — з пересердя вона била себе кулаком у груди, потім трохи заспокоїлася й понизила голос: — Якщо погроза не спрацює, ми вб’ємо. Чому б нам не вбити?

Чоловік розгублено подивився на неї. Ніколи в житті він не чув нічого подібного. Жителі Бахраві були мирними людьми, і щоб не сталося, ніколи не замислювалися про вбивство.

— Ти хочеш, щоб я став убивцею? — зверхньо запитав він.

Вона одразу відповіла:

— Як ти не розумієш? Є багато тих, хто може вбити за тебе.

Кажучи це, вона мала на увазі доручити цю справу Ібрагіму Абу Заїду, і ця ідея вже дійшла до Халіля.

— Я хочу, щоб ти знав, — сказала вона. — Якщо ти не підеш до Закі, то я піду до нього в сіру й улаштую там скандал.

Коли Закі радо зустрів Раді щирими привітаннями, він зразу забув, що Сакіна сказала йому про погрози та помсту.

— Закі, ми сусіди й брати, — сказав він. — І я ніколи не зможу забути ласку, які надав нам твій дядько Мансур. Тож ми повинні вирішити проблему разом, і я прийму все, що ти скажеш.

Закі був приголомшений і відчув глибоке злорадство. «Я прийму все, що ти скажеш», — сказав Раді! Славний той, хто може все змінити. Раді, який не хотів слухати його, коли він тупцював і благав не купувати землю брата, тепер прийшов запитати його думку й принижуватись біля його ніг? У його голові постійно оберталася думка, яка переслідувала його роками, про те, який оманливий час. Сьогодні Раді прийшов до нього зламаним, водночас сам він був твердіший від заліза. Зрада часу щодо Кассимів була жорсткішою й більш руйнівною. Вони були господарями й землевласниками, а жителі Бахраві були їхніми робітниками. Але ваги схилилися на користь збіднілих. Право власності на землю Кассимів поступово перейшло до них. Зайнаб тримала кермо обставин після смерті чоловіка, і вона керувала землею цілком вміло та рішуче. Жоден із трьох її синів не наважився просити спадщину. Тож коли вона померла, спадщина була поділена між її спадкоємцями, а власність розпорошилася. Наймолодший із трьох, Амін, помер однієї ночі під впливом наркотиків, і його частка перейшла до двох його синів. Інші брати, Фарні й Рабі, продали свої частки, і кожен переїхав зі своєю дружиною в її частину країни, один поїхав в ез-Заказік, а інший — у Мінья аль-Кам. І вся земля опинилася в руках Раді. Він її скупив, кірат за кіратом і феддан за федданом. Він не був задоволений, не дякував Аллахові за благословення, які він отримав. Тоді Раді залишилося придбати частку спадщини брата Махмуда. Як він благав його відхилити угоду і як він благав брата не продавати свою землю.

— Прошу тебе, брате, ні, залишімося разом, а ти отримаєш усе, що хочеш, — благав він. — Чи я колись приховував щось від тебе, Махмуде? Чи відмовляв я колись у чомусь тобі? Хіба я не допоміг тобі одружитись і створити сім’ю, і чи не ставлюся я до твоїх дітей, як до своїх? Те, що ви отримаєте за свій шмат землі, однаково буде недостатньо. Ви продасте його й витратите гроші. Добре, а потім що?

Але це було схоже на розмову з цегляною стіною. Землю продали, а покупцем був не хто інший, як Раді. Тепер ось він прийшов до нього в повній покорі, хотів вислухати його думку. Хай буде так, він почує його думку. Після випитого чаю слова прихильності та братерства закінчилися.

— Слухай, шейху Раді, — твердо сказав Закі. — Салама зробив помилку, але він наш син, і ми впораємося з ним. Що ж до вашої дочки...

Після мовчазної паузи він гордо підняв голову.

— Якби Закія була нашою дочкою, ми б її покарали. Але вона твоя дочка, і ти можеш робити з нею, все що хочеш.

Його тон свідчив про те, що Кассими не збираються вбивати когось на захист своїх чеснот. Але жителі Бахраві... що може зробити один із них у такій ситуації? Це були мирні люди, які просто хотіли жити під Божим захистом, і вони не мали жодної гордої спадщини чи славного походження. Вони не хотіли нічого, крім безпеки. Але ось вони були викриті на очах у всіх. «Вона твоя дочка, і ти можеш робити з нею, що хочеш», — так Закі поставив Раді перед вибором. Це було або вбивство, або вічна печатка сорому. Ні, він не міг убити чи найняти когось, щоб убити її. І якби він її знайшов, він не випустив би її з дому. Мабуть, замкнув би її вдома, щоб ніхто не бачив, аж до самої смерті? Тоді чи не було б убивство більш милосердним, ніж це довічне ув’язнення?

— Сакіно, як ти гадаєш?

Сакіна не промовила жодного слова. Коли вона почула, що їй розповідає чоловік про зустріч із Закі, то зрозуміла, що говорити не варто. Вона знала, що дівчина любить Саламу; саме тому вона намагалася не дати їй зустрітися з ним. Це було зроблено і для того, щоб уникнути скандалу, і щоб він зрозумів, що той, хто хоче дівчину, повинен прийти й попросити її руки. Правда ж полягала в тому, що в глибині душі вона сподівалася на те, чого не наважувалася висловити, а саме на те, щоб Аллах благословив їх шлюбом із одним із синів Кассимів, і нехай це буде Салама. Тоді всі були б рівні й бар’єр, що їх розділяє, був би зламаний. Невидимий бар’єр, хоча ніхто ніколи не міг його подолати. І ніхто не зможе переступити його після того, що сталося. Що вона подумала? Розмовляти не було сенсу. «Чоловіки, — говорила вона собі, — іноді були більшими боягузами, ніж жінки». Вона вирішила зробити те, що необхідно.

Кассими були арабами, які не схвалювали одруження з селянами чи незнайомцями, якщо тільки вони не були старовинними, поважними, заможними родинами. А мешканці Бахраві, які жили з ними в тому самому селі, були чужинцями та робітниками на фермі, незважаючи на те, що жили серед них протягом поколінь і стали землевласниками за іронічною примхою долі... Але в довгій історії Кассимів були два винятки, про які люди могли б здогадуватись. Подейкували, що в давні часи Саддіна (яка, кажуть, була донькою Кассима) вийшла заміж за чоловіка на ім’я Абу Джад. Про цього чоловіка було мало що відомо, крім того, що він був чужинцем і, згідно з переказами, що передавалися з діда-прадіда, він носив конусоподібний капюшон:

Усі були проти шлюбу між Абу Джадом і цією дівчиною, про чию красу складали прислів’я, але Кассим наполягав, щоб вона вийшла заміж за чужинця. Чому він наполягав на цьому, незважаючи на те, що дівчина відмовила йому? Чому він зробив свою доньку жертвою ненависного шлюбу, про який ще кілька поколінь пізніше розповідали легенди? Це те, що ніхто не міг зрозуміти. Але в Шабани були ідеали, які суперечили поглядам Кассимів і які ті заперечували, адже використовували свої притчі для виправдання власної поведінки.