САЛЛІ: Змінилося? Справді? Тож ви не «обрані», тепер ви — просто «улюбленці» Бога? Хіба ви не перераховуєте 10% зарплатні засновникові культу — вельми заможній людині?
СТІВЕН: Усе це чутки, що їх розповсюджують журналісти...
САЛЛІ: Ні, Стіве. Це результат офіційного розслідування після обвинувачень в корупції та розкраданні коштів.
СТІВЕН: Це наклеп! Звичайнісінька заздрість. Диявол — усюди!
САЛЛІ: Хто дозволив Маргарет Доусон померти, ані пальцем не поворухнувши?
СТІВЕН: А хто дозволив своїй милій сестричці витанцьовувати голяка у барі «Вавилон»? Яка влучна назва! Хто дозволив їй віддати себе на поталу вбивцям у білих халатах, які вийняли з неї дар Божий?!
ЛЮСІ: Саллі тут ні до чого. Я вирішувала самостійно. Я доросла людина.
СТІВЕН: Легко грати з життям, коли ні у що не віриш.
ЛЮСІ: Особисто я намагаюся вірити в себе. Запевняю: ця справа не легка.
СТІВЕН: Бог свідок, я намагався зробити все...
ТАТО: Ге... Геть! Іді... ідіть геть, па... пане! Ге... Геть!
Стівен виходить. Саллі обертається до батька.
САЛЛІ: Варто запрошувати Стівена частіше. У його присутності ти робиш успіхи!
ЛЮСІ: Саллі! (Відводить її убік.) Маємо поговорити.
САЛЛІ: Ми вже все одна одній сказали...
ЛЮСІ: Саллі!
САЛЛІ: Що?
ЛЮСІ: Пробач.
САЛЛІ (збирається вийти, та зупиняється і дивиться на Люсі): За кілька днів ти будеш у Нью-Йорку... Сьюзан увечері повертається до Сан-Дієго... Містер Тоні занурений у свої частинки, містер Тоні щасливий... А я? Я залишаюся тут...
ЛЮСІ: Тільки скажи — і я не поїду до Нью-Йорка. Можеш їхати! Я доглядатиму тата.
САЛЛІ: Авжеж. Доглядатимеш.
Виходить.
ЛЮСІ (сідає біля Тата): Ти щось пам’ятаєш? Тобто... усі ці місяці в лікарні... пам’ятаєш бодай щось?
ТАТО: Н...ні... Я...
ЛЮСІ: Так?
ТАТО: Я... те... лю...
ЛЮСІ: Що ти хочеш сказати?
ТАТО: Я тебе люблю, Лю... Люсі...
ЛЮСІ: Татку, я теж тебе дуже люблю! (Заходить Сьюзан.) Знайшла?
СЬЮЗАН: Шампанського! Ось пляшка! Хочу, щоб мій від’їзд залишив приємний присмак... Саллі! Принеси келихи!