Ліки від кохання та інші оповіді психотерапевта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Через її невдоволеність наш спільно проведений час ставав для мене тягарем. Я навчився не очікувати жодної винагороди за свою роботу з Тельмою. Я ніколи не отримував задоволення від її присутності і вже десь на третьому чи четвертому сеансі усвідомив, що цей курс лікування не принесе мені ніяких радощів.

Більшу частину нашого часу ми присвячували розмовам про Метью. Я цікавився точним змістом усіх її мрій, і, здавалося, Тельмі подобалося говорити про це. Ці розмірковування дуже часто повторювалися: більшість із них були просто дублюванням їхніх зустрічей упродовж тих незабутніх двадцяти семи днів. Найчастіше вона розповідала про перше побачення — випадкова зустріч на Юніон-сквер, кава в «Святому Франциску», прогулянка Риболовецьким причалом, вид на затоку з ресторану «У Скома», радість від поїздки на квартиру Метью, але часто вона просто розповідала про одну з їхніх телефонних розмов.

Секс посідав незначне місце: вона дуже рідко відчувала сексуальне збудження. Так, між ними були моменти шалених сексуальних пестощів та обіймів за ці двадцять сім днів, та секс у них був тільки раз, у перший вечір. Вони спробували переспати ще двічі, але в Метью нічого не вийшло. Я все більше й більше переконувався, що інтуїція мене не підвела: очевидно, Метью сам мав психосексуальні проблеми, які намагався вирішити за рахунок Тельми (а можливо, й за рахунок інших бідолашних пацієнток).

Вона так багато розповідала, переходила від одного до іншого, що було важко на чомусь сконцентруватися. Та перш за все я мусив її переконати, що її кохання — це справжня одержимість, яку треба знищити. У разі такого спотвореного кохання життя суттєво відривається від реальності, людина уникає будь-якого нового досвіду, хорошого чи поганого, — це я знав не з чуток. І справді, більшість моїх ідей та методів з’явилися на світ завдяки моєму власному досвіду. Ще Ніцше заявляв, що система думок філософа завжди виникає з його автобіографії, і я вірив, що це правда і для всіх психотерапевтів — фактично для кожного, хто хоч трохи вміє думати.

Приблизно за два роки до початку сеансів з Тельмою на одній конференції я зустрівся із жінкою, яка полонила мої думки та мрії. Її образ не виходив у мене з голови, і що б я не робив, мені ніяк не вдавалося перестати думати про неї. Певний час усе було гаразд: мені подобалася така одержимість, і я смакував її знову й знову. За кілька тижнів я поїхав у відпустку з моєю родиною на Карибські острови. Через кілька днів після повернення я усвідомив, що мені не вдалося гарно відпочити, так ніби я щось пропустив. Я почав сумувати за красою пляжу, буйною та пишною острівною рослинністю, мені не вистачало гострих відчуттів, що отримуєш під час підводного плавання, я скучав за пейзажами підводного світу. Уся ця реальність блокувалася моєю одержимістю. Мені здалося, що на острові мене не було. Я сконцентрувався на спогадах про ту жінку, програвав їх знову й знову у своїй пам’яті, але це все була лише безглузда фантазія. Неспокійний і втомлений самотортурами, я пройшов терапію (не вперше) і через кілька важких місяців знову був сам собою, зміг повернутися до захопливої справи — проживати власне життя так, як це було раніше. (Цікаво те, що ми з моїм психотерапевтом стали близькими друзями, і лише через кілька років він зізнався, що тоді, коли лікував мене, і сам був одержимий прекрасною італійкою, чия увага була прикута до когось іншого. І таким чином, від пацієнта до психотерапевта і знову від психотерапевта до пацієнта по колу переходить одержимість.)

Тому, працюючи з Тельмою, я наголошував, що одержимість позбавляла її життєвої сили. Я часто повторював її власне твердження, що її життя відбувалося вісім років тому. Не дивно, що вона ненавиділа жити! Її життя було зачинене в задушливій кімнаті без вікон, яку провітрювали тільки одного разу протягом двадцяти семи днів.

Але Тельма ніколи не казала, що ця теза переконлива, і, як я нині думаю, з поважних причин. Враховуючи власний досвід, я помилково подумав, що у її житті є багато радощів, від яких вона відмовляється через свою одержимість. Та насправді Тельма відчувала, хоча відкрито цього не визнавала, що її одержимість була більш цікавою, ніж її справжнє життя. (Пізніше ми з мінімальними зусиллями відкрили зворотний бік цієї формули: це сталося з нею тому, що нецікаве, сумне та похмуре життя втомило її, і вона поставила своє фантазійне кохання на перше місце.)

Приблизно на шостому сеансі я зовсім виснажився і, здається, щоб якось розрадити мене, вона погодилася зі мною, що одержимість — це ворог, якого обов’язково треба знищити. Ми проводили сеанс за сеансом, аналізуючи нав’язливе почуття. Мені здавалося, що джерелом її впертого небажання позбуватися своєї одержимості була сила, якою вона наділила Метью. Нічого не можна виправити, поки ми не мінімізуємо цю силу.

— Тельмо, для вас найважливіше — це те, щоб Метью не думав про вас погано. Розкажіть мені все про це почуття.

— Це важко передати словами. Думка про те, що він ненавидить мене, просто нестерпна. Він — єдина людина, яка знає про мене все. Отож, те, що він міг мене кохати всупереч тому, що знав, дуже багато означає для мене.

Гадаю, саме з цієї причини психотерапевтам не слід встановлювати з пацієнтами тісний емоційний зв’язок. Через їхню виняткову роль, їхній доступ до глибинних почуттів та найзаповітніших секретів пацієнтів їхній відгук завжди має колосальне значення. Пацієнти ніколи не мають бачити свого лікаря таким, яким він є насправді. Моя злість до Метью зросла ще більше.

— Але, Тельмо, він же просто людина. Ви не бачили його вісім років. Яка різниця, що він про вас думає?

— Я не можу сказати вам чому. Я знаю, це звучить безглуздо, але, десь в глибині душі, відчуваю, що зі мною було б усе гаразд і я була б щасливою, якби він думав про мене тільки добре.

Ця думка — основне оманливе переконання, яке й було ворогом. Я мусив знищити її. І я зробив емоційну заяву.

— Ви — це ви, у вас своє власне життя, ви продовжуєте бути людиною, якою ви є, щохвилини, щодня, незважаючи ні на що. Ваше життя має бути несприйнятливим до чиїхось швидкоплинних думок чи до електромагнітних хвиль, які виникають у чужій голові. Спробуйте зрозуміти це. Усю владу, яку Метью має над вами, ви самі йому й надали!

— Мене нудить від думки, що він мене зневажає.

— Те, що відбувається в голові іншої людини, якої ви, швидше за все, не побачите, людини, яка, можливо, навіть не цікавиться вашим життям та переймається своїми власними проблемами, не мусить впливати на вас.

— О, він знає все про моє життя і понині. Із цим усе гаразд. Я залишаю йому купу повідомлень на його автовідповідачі. Так, наприклад, останнє повідомлення я залишила минулого тижня, про те, що йду до вас на прийом. Я подумала, що йому слід знати, адже я буду говорити з вами про нього. Я завжди повідомляю йому, що в мене змінився психотерапевт.

— Але я так зрозумів, що ви не обговорювали його з усіма своїми психотерапевтами.

— Ні, не обговорювала. Я обіцяла йому це, хоча він ніколи й не просив. Я дотримала слова — аж до сьогодні. Хоча я нікому не говорила про нього всі ці роки, я вважала, що йому слід знати, до якого психотерапевта я ходжу. Багато з них навчалися разом з ним. Вони навіть могли бути друзями.

Через мої мстиві почуття до Метью я не був засмучений словами Тельми. Навпаки, я із задоволенням уявив його багаторічне замішання через те, що він змушений був вислуховувати ці турботливі повідомлення на плівці. Я вже подумав над тим, щоб відмовитися від ідеї помститися Метью. Ця дамочка знала, як покарати його, і не потребувала моєї допомоги у цьому.

— Але, Тельмо, повернімося до того, про що ми говорили раніше. Хіба ви не розумієте, що самі собі шкодите? Його думки насправді не можуть змінити ту людину, якою ви є. Ви самі дозволяєте йому впливати на вас. Він звичайний чоловік, як і всі інші. Якщо ви думаєте погано про людину, з якою ви ніколи не стикаєтеся, то навряд чи ваші думки вплинуть на цю людину, так? Єдине, що може вплинути, — це магія вуду. Чому ви самі надали таку владу Метью? Він людина, така ж, як і будь-хто, він бореться за життя, він постаріє, він помре.

Тельма мовчала. Я підвищив ставки.

— Раніше ви казали, що ніхто не зміг би навмисно завдати вам більше болю, ніж він. Ви навіть думали, що він намагався довести вас до самогубства. Йому байдуже до вас. То чому ви підносите його на п’єдестал? Невже ви досі вірите, що в житті немає нічого важливішого за те, щоб він про вас не подумав нічого поганого?

— Насправді я не вважаю, що він намагався довести мене до самогубства. Це просто дивна думка, яка зрідка опановує мене. Я не можу визначитися зі своїми почуттями до Метью. Однак все-таки здебільшого для мене важливіше, щоб він про мене думав добре.

— Але чому його бажання має першочергове значення для вас? Ви возвеличили його, зробили якоюсь надлюдиною. Здається, що в нього самого є психологічні проблеми, він просто якийсь невротик. Також ви згадували, що в нього серйозні сексуальні розлади. Та просто проаналізуйте цю проблему з точки зору порядності — лікарського етичного кодексу. Він порушив основні принципи особи, яка за своєю професією має допомагати іншим. Згадайте ті страждання, яких він вам заподіяв. Ми обоє знаємо, що ви просто помиляєтеся щодо свого психотерапевта, який заприсягнувся діяти в інтересах пацієнта і не кривдити нікого.

Але радше я говорив би до стіни.

— Це було тільки тоді, коли він почав діяти як лікар, коли він повернувся до своєї офіційної ролі. Саме тоді він мене й образив. Коли ми були звичайними закоханими, він подарував мені найдорожчий подарунок у світі.

Це мене вкрай розчарувало. Безумовно, Тельма сама відповідальна за своє скрутне становище. Безумовно, це вигадка, що Метью мав над нею якусь владу. Безумовно, вона сама надала йому цю владу, у пориві відмовитися від власної свободи та відповідальності за свої життєві труднощі. Вона зовсім не хотіла повертати собі свободу. Вона мала сильне бажання підкорятися.

Звичайно, ще від самого початку я знав, що мої аргументи, якими б потужними вони не були, не зможуть радикально щось змінити. Це майже нереально. Це ніколи не спрацьовувало, навіть коли я сам проходив лікування. Лише тоді людина розуміє, коли починає усім своїм єством усвідомлювати правду. Тільки після того вона може піддатися цій правді і змінитися. Модні психотерапевти завжди кажуть про «взяття на себе відповідальності», але це лише слова: насправді це дуже важко, навіть страшно — розуміти, що ти, і тільки ти, відповідальний за власне життя. Отож, під час терапії слід вирішити проблему, як рухатися від неефективного інтелектуального розуміння правди про себе до емоційного її сприйняття. Лише тоді, коли під час терапії залучають глибокі емоції, вона стає потужною силою, здатною щось змінити.