Ґлорія Cкотт: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Заради бога, сідайте, містере Скотт Екклз, — заспокійливим тоном промовив Голмс. — Насамперед я хотів би запитати, чому ви прийшли саме до мене?

 — Розумієте, сер, ця справа, схоже, не з тих, якими займається поліція, і все ж, коли ви дізнаєтеся факти, то зрозумієте, що я не міг залишити все так, як є. Приватні детективи — люди, до котрих у мене немає жодної симпатії, але все ж, почувши ваше ім’я...

— Зрозуміло. Тоді наступне запитання: чому ви не прийшли відразу?

— Що ви хочете цим сказати?

Голмс зиркнув на годинник.

— Зараз п’ятнадцять хвилин по другій, — сказав він. — Телеграму ви відправили о першій, але, зважаючи на ваш одяг і зовнішній вигляд, важко не збагнути, що ваші неприємності почалися ще вранці, коли ви прокинулися.

Наш клієнт пригладив кучму волосся й провів рукою по неголеній щоці.

— Маєте рацію, містере Голмс. Мені й на гадку не спало подбати про зовнішність. Я був дуже радий, що вибрався з того будинку. Потім я, перш ніж їхати до вас, зайшов до власників будинку, і вони сказали, що містер Ґарсія завжди регулярно платив за оренду й що у Вістерія-Лодж досі все було гаразд.

— Зачекайте, сер, — засміявся Голмс. — Ви зовсім, як мій приятель доктор Ватсон, котрий має кепську звичку розповідати історії, починаючи з кінця. Будь ласка, зберіться з думками та розкажіть мені чітко й послідовно, що це були за події, які погнали вас за порадою та допомогою незачесаним й неохайним, із розв’язаними шнурівками й у неправильно застебнутому жилеті.

Наш відвідувач похмуро оглянув себе:

— Розумію, що збоку це виглядає жахливо, містере Голмс. За все моє життя я не можу пригадати жодного випадку, коли б дозволив собі щось таке. Але впевнений, що після того, як я розповім вам усе про цю дивну справу, що я зараз і зроблю, ви мені пробачите.

Однак розповідь його була задушена в зародку. У передпокої пролунав галас, і місіс Гадсон, відчинивши двері, впустила до кімнати двох здоровенних чолов’яг офіційного вигляду. Одного з них ми добре знали — це був інспектор Ґреґсон із Скотленд-Ярду, енергійний, хоробрий і доволі здібний полісмен. Він привітався за руку з Голмсом і відрекомендував нам другого відвідувача, інспектора Бейнса з поліційного управління графства Суррей.

— Ми працюємо разом, містере Голмс, і слід привів нас сюди, — Ґреґсон глянув своїми бульдожими очима на нашого відвідувача: — Ви ж містер Джон Скотт Екклз із Поп­гем-гаузу в Лі?

— Так.

— Ми весь ранок сьогодні йдемо за вами по п’ятах.

— Ви, без сумніву, вистежили його за телеграмою, — додав Шерлок.

— Саме так, містере Голмс. Ми взяли слід на вокзалі Черінґ-Кросс, на пошті, і він привів сюди.

— Але чому ви мене шукаєте? — здивувався наш відві­дувач. — Чого ви хочете?

— Хочемо почути від вас, містере Скотт Екклз, про події, які минулої ночі спричинили смерть містера Алоїзія Ґарсії з Вістерія-Лодж, що неподалік від Ешера.

Наш клієнт підвівся, широко розплющивши очі. Барва зникла з його здивованого обличчя.

— Смерть? Ви хочете сказати, що він помер?

— Атож, сер, помер.

— Як це сталося? Нещасний випадок?

— Вбивство. Справжнісіньке, жодних сумнівів.

— О, Боже! Це ж жахливо. Ви вважаєте... Хочете сказати, що підозрюєте мене?

— У кишені вбитого виявили вашого листа, із якого ми дізналися, що ви мали намір провести минулу ніч у його будинку.

— Я так і зробив.

— О, справді? Ви це не заперечуєте?

На світ божий з’явився бланк офіційного поліційного протоколу.

— Зачекайте хвильку, Ґреґсоне, — попросив Шерлок Голмс. — Усе, що вам треба, це зафіксувати свідчення, правильно?