Мандрівка в безвість: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— О, це справжній мистецький твір, гідний Луврського музею! — вигукнув середнього віку чоловік.

— Цікаво, як вона опинилася тут? — промовив його супутник.

— Важко відповісти на це питання. Але, здається, тут ми зможемо зафільмувати потрібні кадри.

— Ця місцевість цілком задовольнить мої вимоги, як оператора, — відповів молодший.

— Мабуть, тут відбулася якась надто романтична історія і… О! — здивовано вигукнув чоловік з русявою борідкою, не закінчивши своєї репліки, глянувши на стежку, й тихо додав: — Щоб це лишень не було марево…

Чарівна жінка в білому вбранні, з скрипкою в руках, прямувала до них.

— Дивіться, мосьє Жако, сама модель йде до нас.

Мандрівники-кінематографісти йшли назустріч Олені Ярош.

— О, я ніколи не сподівався зустріти в центрі пустелі таку чарівну жінку, — знявши шолома і низько вклонившися, промовив він французькою мовою.

— Добрий день! — співуче відповіла здивована Олена.

— Дозвольте відрекомендуватися. Режисер Мартель, а це мій приятель — фільмовий оператор Жако.

— Дуже приємно зустріти перших культурних марсіян. Однак, дивно… там, на Землі, так розмовляють у Франції, — відповіла Олена французькою мовою.

— Я розмовляю мовою своїх батьків. Я є справжній француз, — пояснював здивований режисер.

— То ви теж прилетіли звідтіль на ракеті?

— Ні… ми їхали спочатку пароплавом, а потім верблюдами.

— Чи давно ви залишили Землю?

— Землю!? — здивувався режисер. — Беру на себе сміливість запевнити вас, чарівна панно, що ми ніколи не залишали нашу стару планету.

— Годі вам шуткувати. Адже ж ми знаходимося на Марсі! — рішуче відказала Олена.

— Зовсім ні! На щастя, ми знаходимося в самому центрі пустелі Сахари!

— Сахари!? Невже ми нікуди не відлетіли і опинилися на цій старій і невлаштованій планеті Землі? — здивовано і недовірливо, з неприхованим жахом, запитала Олена Ярош.

Слова цих непроханих гостей видавалися їй дзвоном розбитої чудової легенди, яку вона створила і повірила в неї. І тепер це все знищено. Немає більше чудового міфу про Марс. Як сприймуть це повідомлення її Ярослав і приятелі? Олена була незадоволена прибуттям до їхньої оази французької кіноекспедиції, що так порушила їх спокій і духову рівновагу.

— Насмілюся вас запевнити, що ви помилялися, — промовив Мартель, намагаючися розвіяти напружену мовчанку.

Йому швидше хотілося підняти таємничу машкару з цієї заінтригувавшої його історії.

— Помилка! Але яка то була чудова помилка. Ми щиро вірили в це, і ви її зруйнували й намагаєтеся знищити мою віру. Навіщо ви прийшли сюди? — з докором промовила вона.

— О, мадемуазель! Хто ви й чому з таким завзятим скептицизмом відноситеся до всього земного? Можете ви задовольнити мою цікавість? — запитав режисер.

— Прошу… якщо вас цікавитиме моя історія. Років три тому ми почали цю мандрівку, що вам може видатися надто фантастичною. Десь на терені Німеччини ми сіли в ракету, і нами вистрелили в напрямку Марса. Потім ми опинилися тут. Уламки ракети ви зможете побачити в пустелі, за кілька кілометрів звідціль.

— Фантастично! Чудово! Це так цікаво і надзвичайно! — лементував з захоплення месьє Мартель. — Ми дуже просимо розповісти нам більш докладно про ваше життя.

— Також ми розшукаємо вашу ракету і зафільмуємо її, — додав оператор.

— Прошу до нашої оселі. В наметі ви знайдете затінок і розділите з нами наш скромний полудень, — запросила Олена, знайомлячи з мешканцями оселі, що якраз на той час підійшли. — Це мій чоловік, в минулому скульптор — тепер декласована і універсальна людина в розумінні життя в пустелі.