Мандрівка в безвість: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Минуло ще зо дві години, й мандрівники висадилися на нову невідому планету. Навколо, наскільки сягав зір людини, простяглася велична піскова пустеля без рослин і жодних ознак життя. Якесь світило, подібне до сонця, але набагато гарячіше, освітлювало одноманітний краєвид.

Ярослав і Юрій двічі обійшли навколо ракети, що до половини встрягла у пісок. Вони роздивлялися пустелю крізь далекогляда, але ніщо не привертало їх уваги.

— От тобі й Марс! — розчаровано промовив Ярослав.

— Піскова пустеля, — байдуже відповів Юрій. — Вона, здається, позбавлена ознак життя. Тут не видко слідів марсіян, звірів, чи птахів, нема і славетних каналів…

— Але повітря, здається, тут таке, як і на Землі…

— Ми відкрили одну з величезних таємниць астрономів з Землі, ми довели, що Марс — планета без життя.

— Але чи Марс це? Можливо, ми відійшовши від курсу, могли опинитися на одному з супутників…

— Тут є суходіл і повітря, але цього ще замало до життя людини. Коли б тут була вода і рослинність…

— Тоді це було б справжнє щастя. Вирвавшися з земного пекла, ми змогли б тут існувати… Власною працею здобувати свій щоденний харч. Це було б просте, але справжнє щастя, — міркував уголос Ярослав, і його супутники прислухалися й були згодні.

Жінки відійшли на кілька кроків у пустелю і стали на коліна.

— Боже Єдиний! Врятуй нас…

Перед вечором, що був подібний до вечора на Землі, вони підрахували свої харчі.

— Цього нам повинно вистачити при ощадному вжитку лише на тридцять-сорок день. Проте, води ми маємо всього двадцять літрів. Коли ми не знайдемо води, наше положення може бути надто скрутним.

Сонце, не дивлячися на вечірню пору, нестерпно пекло. Металевий корпус ракети так розігрівся, що нагадував величезну вагранку. Термометр показував шістдесят ступнів у затінку.

Чоловіки склали кількасот квадратних метрів міцної, білої шовкової парашутної тканини і розіп’яли просторе шатро.

Мандрівники укрилися в затінку цього імпровізованого житла й важко дихали, немов викинені на беріг риби.

Настав вечір, а потім і ніч. Але вони довго не могли заснути, розмовляли між собою, згадуючи, що їм довелося пережити і міркували, що їм доведеться пережити ще…

ШУКАЧІ ОАЗИ

Вранці не сталося жадних змін у житті нових мешканців невідомої планети. Олена куталася в плаща від ранішньої прохолоди, Марія готувала сніданок з консервів і галет, старанно розділяючи порції.

Під час сніданку розпочався жвавий обмін думками з приводу їх положення.

— Залишатися у пустелі подібно підписуванню смертного вироку, — рішуче сказав Ярослав.

— Коли на цій планеті таке саме повітря, як і на Землі, то я цілком впевнена, що десь повинна бути вода і рослинне життя, — міркувала Олена.

— Доля врятувала нас від смерті на Землі й під час фантастичної мандрівки, але що очікує нас? Загибель від спраги і голоду в гарячій пісковій пустелі? — песимістично промовив Юрій.

— Адже-ж щастя людини дається лише раз, — загадково додала Марія.

Настала довга павза. Кожен з чотирьох міркував, як знайти порятунок.

Ярослав Доморацький доїв свою галету, рвучко підвівся на ноги й рішуче промовив:

— Ми повинні ще до початку спеки вирушити у далеку розвідку. Хто шукає — той знаходить! Жінки залишаться тут, а ми з Юрком негайно рушаємо в подорож. Ти йди на захід, а я піду на схід, — наказує мужній молодий чоловік.

— Ми підемо з вами, — запропонувала Олена, звертаючися до Марії.

— Залиште це чоловікам. Вам потрібно зберегти сили, — рішуче спротивився Юрій.

— Ми хочемо разом розділити нашу загальну долю, — пропонує Олена.