Цифровий, або Brevis est: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Тоді, може, жертву приносять. Там зібралося душ кількасот, біля храму Чорної Богині.

— А, — сказав Міністр.

Він знав ці сумнівні розваги — темні маги приносили в жертву своїм богам заново створених персонажів, здебільшого, білявих дівиць. Безневинно — все одно, що розчленувати ляльку; Арсен відчував огиду до жерців-катів. Переважно це були підлітки, тупі недорозвинені діти, не здатні ні на що, крім брудних фантазій. Утім, він визнавав за ними право грати, як заманеться.

Вхід на майдан оточили стражники і пропускали роззяв крізь вузьку прогалину між двома перекинутими возами. Тут аншлаг, подумав Арсен, простий люд розважається по-своєму, поки ми плетемо інтриги на наших Асамблеях; спочатку він хотів обійти майдан, однак тепер передумав. Йому стало цікаво.

Персонажі всіх станів юрмилися, обмінюючись жестами. У віконці чату конвеєрною стрічкою повзла балаканина. Міністрова фігурка, загорнута в плащ, неквапливо пробиралася серед безлічі інших фігурок; ось відкрився вхід у храм — парадні двері у вигляді черепа з широко роззявленим зубатим ротом. Арсен підійшов саме вчасно: з храму на поміст коло входу виповзла процесія, два маги в чорних плащах і між ними — напівгола дівчина.

Арсена вразила якість промальовування. Його Міністр, багато разів допрацьований, був менше схожий на живу людину, ніж ця одноразова лялька. Стегна її, кощаві й анітрохи не привабливі, огортав клапоть тканини — куценька спідничка до колін, ще один клапоть прикривав плоскі груди. Дівчина йшла, оглядаючись, спотикаючись, кожен її жест був натуральний, без натяку на звички запрограмованого, намальованого персонажа. Її худе лице було наче натерте блискучою пудрою.

— На славу Чорній Богині! — проголосив один маг.

Він говорив, як говорять стандартні персонажі — губи ворушилися, незграбно зображаючи артикуляцію, текст з’являвся у віконці чату, набраний великими буквами. Руки у дівчини раптом виявилися зв’язані й здійнялися до неба, наче притягнуті до невидимої балки. Вона закричала, проте у віконці чату не з’явилося ні слова. Вона роззявляла рота без звуку, і з рухів її губ Арсен несподівано прочитав: «Ні! Благаю! Не треба!»

Вона так щиро грала свою роль, що Арсена раптом пройняв холодний піт.

Другий маг змахнув довгим лезом. Кінчик його чиркнув дівчину по горлі, й вона замовкла. Як і раніше співали птахи — у віртуальному світі юрби не ревуть, вони майорять стрічками перемовин у чаті, а спецефектів для жертвопринесення не передбачено. Крові не передбачено теж — принаймні коли вбивають персонажа-людину. Аудиторія гри — широка, немає обмежень за віком…

Тіло дівчини зм’якло. Арсен нахилився до тьмяного екрана — фігура дівчини, бліда й кощава, струменіла на екрані, ніби її повільно стирали гумкою. Зникли груди, наче залиті патьоками невидимої фарби. Крізь тіло проступило тло — поміст, брук на майдані…

Через секунду дівчина вже лежала під ногами жерців — грубо намальований персонаж, нерухома картинка.

Маленька Квіні сиділа в плетеному кріслі, закинувши ногу на ногу, тримаючи в тонких пальцях теж тонку, кавового кольору сигарилью. Після закону, що забороняє пропаганду куріння в мережі, мила звичка стала ознакою статусу: одна віртуальна сигарилья в руках Рудої коштувала, як добрий монітор. На початку зустрічі вона не курила; тільки вислухавши Міністра до кінця, витягла з сумочки довгий портсигар, мундштук та елегантне кресало.

Скоріше за все, це був неусвідомлений жест. Скоріше за все, людина, що грає за Квіні, курила в реальному житті. Це була ознака замислення — і водночас сигнал: мій статус дуже високий. Не забувай про це.

Арсен вичікував. Йому вдалося її здивувати. Він сам неабияк собі дивувався: пережитий шок зробив його розкутим. Можливо, занадто. Він імпровізував, ризиковано — та поки що вдало.

— Що ж, — сказала Квіні, відкинувши розкішне волосся, випускаючи під розмальовану стелю цівку віртуального диму. — Припустімо. А якщо тебе все-таки змістять — хто мені гарантує всі ці пряники, га?

— Ніхто, — Міністр м’яко всміхнувся, — тому ми обоє не хочемо, щоб мене змістили.

Намальовані люди вирізнялися неабияким самовладанням. Квіні, як і раніше, курила, погойдуючи ніжкою в розшитій бісером туфлі. Ґеймер, що грає за Руду, чоловік небідний і дорослий, міг зараз лаятися чи позіхати, чи чхати, забризкуючи монітор, — на жаль, у грі нічого не можна визначити по очах. Судити можна тільки по діях, по вчинках…

— Хочеш закурити, Міністре? — запитала Квіні.

Настала його черга дивуватися.

— Не курю. Дякую.

— Ти киянин?

— Ні, я з Аддис-Абеби.

Смайлик.

— Хто ти такий, Міністре? Де ти взявся? Щодо всіх інших я маю припущення, а ти — наче прищ на рівному місці. Ризиковано граєш, але талановито, зараза.

— Міледі, — Міністр потягся в затишному кріслі. — Чи варто розуміти ваші грайливі питання, як згоду?

— До Асамблеї ще година… Якщо я за цей час не передумаю — що ж. Ти можеш на мене розраховувати, Міністре.

Той, хто грав за Руду, входив у мережу з дому, можливо, з власного кабінету з картинами на стінах, може, з каміном, з пузатими пляшками у великому барі. Арсен горбився за чужим компом у клубі «Магніт».

Після зустрічі з Квіні йому стало легко до дзенькоту у вухах. Схему було підготовлено й підтверджено в деталях. Нехай Блазня сьогодні оберуть Лордом Асамблеї — Арсен уже приготував йому подарунок до вступу на посаду. Ледь посівши оксамитове крісло Лорда, Блазень змушений буде прийняти вкрай непопулярне рішення. Податки із землевласників причавлять його, мов каменюка жабу.

Він облизав язиком потріскані губи.