Де зараз ви, кати мого народу?
ПОКАРА
Гей, нові Колумби й Магеллани
КРИК XX ВІКУ
О земле з переораним чолом
ОДИНОКА МАТІР
ПЕРЕХОЖИЙ
ПОМИЛКА
Навіщо бундючитися пихато
Минуле не вернуть
ГЕРОСТРАТ
Як не крути...
З ВІКНА
Розвели нас дороги похмурі
Найогидніші очі порожні
ЧУЮ
ВЕСЕЛИ Й ПОХОРОН
Там, у степу, схрестилися дороги
Земле рідна! Мозок мій світліє
Люди — прекрасні
Торжествують
ПЕРЕСТОРОГА СЛАВОЛ ЮБЦЕВІ
Люди часто живуть після смерті
Впало сонце в вечірню куряву
Україно, п’ю твої зіниці
Через душі, мов через вокзали
Чорні від страждання мої ночі
Всі образи й кривди до одної
Виє вітер, довго виє, навіть слухать обрида
Я чекав тебе з хмари рожево-ніжної