Крук та Чорний Метелик. Голос давніх сновидінь: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Моє знесилене тіло тремтіло. Найбільше хотілося негайно бігти світ за очі. Але натомість я, не думаючи, сховала обличчя в куртці крука, яка пахла степовим пилом, і розплакалася.

— Тихіше, все закінчилося, — прошепотів він, обійнявши мене за плечі. — Не хвилюйся, все добре.

Ларгус допоміг встати... хоча фактично майже ніс мене, тому що коліна занадто трусились і встояти на ногах я не могла. Скоро чоловік вивів мене до краю галявини, де чекав гнідий жеребець. Чарівник посадив мене в сідло, влаштувався позаду, взяв до рук вуздечку та м’яко пришпорив коня.

За кілька хвилин ми виїхали з лісу і чоловік перевів жеребця на рись.

— Навіщо він викрав мене? — нарешті зважилася запитати я.

— Хотів продати работорговцям, — відповів Ларгус. — Тут багато лісів, звідси ними можна непомітно дістатися кордону з Дараною. Вірогідно, він незабаром передав би тебе комусь зі своїх спільників, яким іще кілька днів тому відправив послання, аби чекали в обумовленому місці. Вони й вивезли б тебе до Дарани, де продали за кругленьку суму, половину якої переслали Галдорові. А сам він, передавши тебе, тихенько перемістився б назад до табору і зранку вдав, ніби його дивує твоє зникнення.

— Але чому я не могла захиститися?

— Він зв’язав твою силу.

— Хіба таке можливо?

— Тільки доки чарівник не навчиться захищати її недоторканність. Зазвичай Гільдія стихій видає дітям зі здібностями захисні амулети, які в разі спроби викрадення не дають скувати силу, паралізують потенційного викрадача на три доби та сигналізують Гільдії про інцидент. Але ти — особливий випадок. Утім, навіть амулети деякі работорговці навчилися знімати. Після кожної їхньої вдалої спроби систему безпеки артефакта, звісно, вдосконалюють та вшивають оновлені заклинання в амулети всіх майбутніх чарівників країни. Але винахідливі работорговці не здаються. І коли вдається зламати нову версію амулета, спочатку швидко зв’язують силу, а коли опиняються в безпечному місці, з необхідними для обряду інгредієнтами, чарівну силу міцно заковують.

— Заковують?

— Це щось на кшталт підкорення магії чарівника. Офіційно в Ануарі обряд використовується, коли чародія з якоїсь серйозної причини відраховують з університету до третього курсу, аби він, недовчений, не наробив чого. Коли ж силу заковують работорговці, то роблять від енергетичних кайданів ключ-регулятор, який і продають разом із рабом — щоб новий господар міг тримати під контролем чарівну силу своєї нової іграшки.

— Чому вони йдуть на такий ризик? Невже ця справа настільки вигідна?

— Ти навіть і не уявляєш наскільки. На невільничому ринку Дарани можна вторгувати за такого імпортного раба просто казкові гроші. А якщо цей раб іще й вродлива дівчина, ціна зростає втричі щонайменше.

Вродлива? Цікаво, це можна вважати за комплімент?..

Чорт, та в мене в голові вавка! Мало в рабство не продали, а я файно червонію, шукаючи в його словах якийсь сакральний сенс.

— Навіщо їм чарівники, які не вміють чаклувати? — поспіхом запитала я, намагаючись зігнати зі щік відчутний рум’янець.

— Це вони спочатку не вміють. Купивши раба з магічними здібностями, рабовласник наймає дресувальника, який і навчає його. Що найгірше, работорговцями нерідко стають самі чарівники з Гільдії стихій. Вони добре замітають сліди і навчилися обходити обітниці, тож знайти викрадених практично неможливо. На щастя, хоч я сьогодні встиг вчасно.

— Хвилиночку, Галдор підсипав снодійне у вечерю. Як же вам...

— Алісо, будь ласка, звертайся до мене на ти.

— Добре... — зніяковіла я. — Як тобі вдалося прокинутися, коли ти був у одному із сусідніх возів? Навіть Каріл спав так міцно, що Галдор спокійно зв’язав мене у нього під носом.

— Я крук. Жодне снодійне не діє на того, чия душа безпосередньо пов’язана з вічним сном. І, на твоє щастя твоє, Галдор про це не знав.

— А як же обов’язок скрізь брати з собою учня?

— Жартуєш? Та поки б я його будив, спільник Галдора вже довіз би тебе до самої Дарани.

— Але він міг тебе вбити... І, до речі, встиг поранити, — заметушилась я, раптом згадавши, як кінчик меча Галдора чиркнув по животу Ларгуса.

— Не переймайся, — відмахнувся він. — На круках усе гоїться як на собаці, а я ще й магією підлікувався. Рана була неглибока, навіть кров уже зупинилася. Ну а куртку я поновити зможу, руки ніби звідки треба ростуть, і побутові заклинання трохи тямлю.

— А якби він змахлював і скористався чарами?

— У цьому й полягає особливість дуелі «меч до меча»: або ти приймаєш виклик, і поки один із вас не помре, чари дуелянтів будуть заблоковані, або на щоці в тебе з’явиться чорне клеймо. На це й були всі надії Галдора. Попри своє черево він був одним із найкращих фехтувальників у Гільдії стихій.

Хвилиночку, я все правильно зрозуміла? Ларгус Агердон, голова круків, реально і цілком усвідомлено ризикував не тільки життям, а й безцінною силою? Заради мене? Якогось дивакуватого дівчиська з чужого йому світу? Але навіть мій єдиний хлопець (з яким я зустрічалася менше від двох тижнів) не став битися заради мене з хуліганом! Замість того він вирішив по-тихому змитися до найближчого темного провулку... де й зустрівся з песиголовцем, перенесеним до мого світу через проріху.

Навіть не знаю, що й думати.