Чекаю ночі… (2)
Дівчина з кафешки
У офісі перерва, ти голодний, як пес,
В очах моргає напис: «Я похавав би десь».
І раптом запах чебуреків по-шпіонськи лізе в ніс,
І ти по головах людей на запах цей біжиш.
Влітаєш у кафе, готовий з’їсти слона,
І тут перед тобою, як китайська стіна,
Стоїть офіціантка — шостий розмір душі,
І дуже елегантно поїдає лаваші.
Приспів:
І ніби далека, і ніби близька
Дівчина з кафешки на метро Лйбідська.
І ніби солодка, і ніби гірка
Дівчина з кафешки на метро Лйбідська.
І ніби висока, і ніби низька
Дівчина з кафешки на метро Лйбідська.
І ніби глибока, і ніби мілка
Дівчина з кафешки на метро Лйбідська.
Ти заглядаєш їй у очі, просиш: «Дайте меню»
І голосно ковтаєш біля дами слюну,
І вона граціозно витирає руки об халат
І пропонує для розминки пиво і салат.
Вона чуть вища, і ти дивишся їй просто в декольте,
А діалог в таких умовах діло непросте,
І ти відтягуєш все тіло і на пальці встаєш,
Ламаєш логіку, тоді питаєш: «Де ти живеш?»
Приспів (2).
То є Львів
Привіт, старий, ти кльово виглядаєш.