Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Подібність до Макса Шрека?[12]

— Це теж. Втім, ні, ще гірше: Бетті Вінтер приречена була б, імовірно, на все життя лишатись в інвалідному візку — прожектор перебив їй хребет.

— Холера.

— Прожектор також міг її вбити. Доктор Шварц каже, питання вирішували лічені сантиметри. Якби прожектор упав їй на голову, то вбив би на місці.

— Що ж, їй пощастило.

Слова злетіли з язика, перш ніж Рат збагнув, що каже.

— Ти вживаєш майже ті слова, що доктор Шварц, — зауважив Ґреф. — Але, з усією повагою, я вважаю ваш цинізм недоречним. Ми тут обговорюємо трагічну смерть.

— Таке з нами роблять роки служби. Цього не уникнути. Та, щойно тебе перестане нудити в моргу, ти будеш подібним до нас.

— Дякую. Тоді нехай краще завжди нудить, — відказав Ґреф. — Ґереоне, ти коли повертаєшся до Замку? Бьом тебе хоче бачити.

— Звісна річ! Бо має намір зняти зі справи.

— Він просто хоче взяти на себе керівництво.

— Ти чудово знаєш, що це означає: ми вдвох виконуватимемо поточну роботу, а він привласнить весь успіх...

— Якщо вже згадали про поточну роботу: Геннінг і Червінскі досі балакають із кіношниками. Як завжди, не квапляться.

— Ти тримай там оборону.

— А що я маю сказати Бьому?

— Що я наступаю на п’яти Кремпіну. Що ж іще?

— Скільки часу ти наміряєшся Бьому дурити голову?

— Доки Бьом не може мене відкликати, справа залишається в нас. А нам трішечки фортуни, і ми її швиденько розв’яжемо.

— То кому тоді вся слава?

— Ти гадаєш, наскільки я егоїстичний? Ти вже забув, кому завдячуєш своїм просуванням?

Ґреф мовчав.

— Ну ж бо! Протримайся тільки один день! Хіба я так багато прошу? Я підібрався до Кремпіна дуже близько, — переконував його Рат. — Можливо, я ще сьогодні його впіймаю. А документацією не переймайся: з чим не впораєшся сьогодні, ми зробимо разом у понеділок. Якщо Бьом захоче нам тоді допомогти, я не опиратимусь!

— У понеділок увечері за рахунком у «Трикутнику» сплачуватимеш ти.

— Можливо, нам на той час уже буде що відзначити. Я перетелефоную тобі пізніше. Скажімо, о першій. Бьом тоді буде в їдальні. І Фосс теж.

Він поклав слухавку і пересунув телефон по столу назад, до Оппенберґової білявки. Та не піднімала голови від рукопису.

— Дякую, — озвався Рат до неї, машинка знай стукотіла. — Я можу проставити вам ще кілька запитань?

Стукотіння припинилося.

— Я не знаю. Спробуйте — мо’ й зможете.

Вона в такий спосіб фліртувала? Чи просто ввічливо демонструвала своє роздратування? Майже рік пропрацювавши в столиці, Рат досі плутався в тонкощах берлінського мовного етикету.

— Кілька питань про Вівіан Франк, — усміхнувся він білявці.