Фаршрутка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— А вас, добродію, як звати-величати? — поцікавився Томас у тихого чоловіка, схожого на Вакарчука. Той з недовірою швидко кліпнув очима, але таки представився:

— Мене звати Репостислав Вакарчук. Я працюю генератором мудрих думок у твіттері, — він трохи помовчав і негучно додав: — Ще я вмію співати. Все це якась помилка, мене не має тут бути. Я грав ювілейний концерт у Палаці Спорту співав для людей, для всіх українців, але на словах «Я їду додому» щось блимнуло в очах, мене підкинуло, і я чомусь опинився у цьому занюханому автобусі. Ці двоє, — тут він кивнув у бік Гриш, — мене не випускають! А мені треба повернутися на сцену, я відчуваю відповідальність перед публікою, перед усіма співвітчизниками! Випустіть мене! Відпусти, я благаю відпусти, бо не можу далі йти, я не хочу більше йти! — тут він чомусь заплакав.

— Ти ж уже їдеш додому, — суворо гримнув на це Гриша №2, — ми з тобою говорили на цю тему, хвате пиздіти одне й те саме, тут тобі не твіттер, ретвітів не буде.

— Ага, чудово! — делікатно продовжив знайомство Остап Вішну і звернувся до камуфльованого хлопця: — А ти, хлопче, ким будеш?

Хлопець, що знову задумливо копирсався у своєму кульку, здригнувся, але одразу облишив копирсання і чітко відрапортував: — Боєць сімнадцятої танкової бригади ЗСУ Олександр Юхименко! Думав, що вертаюся з дому після відпустки на зону АТО! Сів у фаршрутку на зупинці, але їду нахуй за наказом. Субординація є субординація! У салоні двоє старших офіцерів і конунг СБУ, значить, на цю мить це і є моє керівництво!

— А що у тебе в кульку Юхименко, га? — несподівано різко пролунав голос пана Переїбихаудегена, який щойно знову закурив махорку з кишені й напустив густого диму в лобове скло.

— Та таке! Передачка з дому пане Арлекіне!

— Ясно, — одразу закрив питання Переїбихаудеген і ледь чутно зітхнув.

— Шановні, а що це за мовчазне бабисько? Чому воно постійно спить? — поцікавився Томас у громади. — Хтось її знає?

— Яке воно тобі бабисько, пустопорожній ти антропоїд! Май повагу до старших людей! Це Вьольва Євдокимівна, не чіпайте її, хай дрімає. Євдокимівна вам у прапра... у пращури годиться. Стара теж їде нахуй, як і усі ми, по заданію! — вилаяв мавпуна Арлекін Петрович зі свого сидіння.

— Правда? — зніяковів Томас. — Вибачайте, панове, я не хотів молоти зайвого. Вьольво Євдокимівно, вибачайте!

— Облиш, вона тебе не чує. — заспокоїв мавпуна Остап Вішну. — Ну що, Петрович! Як справи? Доберемося куди слід? Як гадаєш? — гучно, так, аби усі почули, спитав Вішну.

— В Нахуй? Авжеж, доберемося, як не добратися. Питання лише у часі й кількості фіналістів.

Тут до розмови знову підключився Томас: — Так що ж це було, хтось мені пояснить?

— Пане Остапе, поясніть павіану, будь ласка, що до чого. До речі, шановні, радий окремо представити вам пана Остапа Вішну! Я спочатку розповім товариству про вас, але коротенько, — звернувся до нього Переїбихаудеген, — просто щоби зміцнити в салоні атмосферу взаємодовіри. Це не завадить.

— Авжеж, я не проти! Нині не до секретів, прошу пана! — відреагував Вішну і заходився листати свого смартфона.

— Конунг СБУ Остап Паранірванович Вішну, шановні! — громовито продовжив Арлекін Петрович. — Очолює підрозділ індоєвропейської магії у відділі метафізичного спротиву Служби безпеки. Визначний езотерик, антрополог, краєзнавець, вчений книжник, член Національної спілки письменників України, ярл. Щось типу Умберто Еко, тільки навпаки, — додав він і вишкірився у дзеркало заднього виду. Скидалося на те, що Переїбихаудеген щойно пожартував, тільки не ясно, де саме.

— А хто такий Умберто Еко? — поцікавився Гриша №1. — Це хтось із наших агентів?

— Ні, Гриша! Умберто Еко — це був такий відомий в інтелектуальних колах ерудований пройдисвіт, який пам’ятав купу різноманітних фактів, але жодного стосунку до СБУ ніколи не мав, — тут око Переїбихаудегена ностальгічно зблиснуло. — Він ліпив з цих фактів купу, позбавлену драматургії, і Ніагарою невпинного піздєжа вивалював у мозок читачеві. Взагалі, типовий університетський ерудит, пісатєль і очкасте пиздло. Так ось, Остап Вішну — це щось абсолютно протилежне. По-перше, Умберто Еко помер, а пан Вішну цілком собі живий і здоровий, а по-друге, він соціаліст, а наш достойник — чесний краєзнавець.

— Дякую! — відгукнувся Вішну. — Свята правда!

— Дякувати поки не варто! — серйозно відповів Петрович і продовжив:

— Остап Паранірванович Вішну довгий час працював на гетьманську розвідку під різними прикриттями і легендами, а на початку двохтисячних років йому навіть довелося трохи побути духовним лідером норвезької квір-офензиви. Але після крепкого передозу мухоморами під час відпустки на Шацьких озерах він став на рейки правої реакції та відродження еддичного клерикалізму з відповідно розробленою теоретичною базою.

— Ніхуя собі! — озвався боєць Юхименко і по-па-цанськи присвиснув. — Вибачайте. Білий вождь!

— Саме так! — підтвердив Вішну. — Точніше, жовто-блакитний!

— Цю теоретичну базу ніхто не може осягнути, — продовжив далі Арлекін Петрович, — оскільки написано її реконструйованою індоєвропейською мовою, а володіють нею лише старі університетські євреї в луснутих окулярах. Відповідно, маємо чергову антиіндоєвропейську змову з боку вчених гіперсіоністів. Я правильно розумію?

— Свята правда! Плете змову професура! — підтвердив чотирирукий пасажир.

— Через цю обставину перекладів твору Остапа Вішну найближчим часом не очікується, вчення залишається утаємниченим, отже, езотеричним. Але спішу вспокоїти громаду! Через те, що моя бабуся була індоєвропейкою, я з дитинства непогано сприймаю на слух деякі втрачені діалекти, при нагоді перекладу для вас це езотеричне вчення, тим паче, там нема чого перекладати. Усього два-три абзаци, вони дуже короткі, вчення лаконічне і завчасно пристосоване до поліграфічних криз. Хороше вчення, просте і глибоке, — завершив свою майже промову Переїбихаудеген. — Тепер ваша черга, пане Остапе! Поясніть обстановку мавпі, Юхименку і Вакарчукові.

— Ну що ж, слухайте сюди, шановні! Як офіційна особа пояснюю обстановку та загальну ситуацію, що склалася на цю мить на міжнародній арені!

На слові «арена» Томаса трохи сіпнуло, але він вмостився на сидіння і перетворився на саму увагу. Решта товариства теж проявила інтерес до розмови, окрім Юхименка, котрий знову вовтузився зі своїм кульком, шарудів поліетиленом і слухав у піввуха.

— Уламки, Томасе, що ледь не розчавили наше товариство, — це звичайні фрагменти Російської Федерації, — продовжив Вішну — Від сьогодні розпочався тектонічний процес руйнації Московії, з самого ранку її розривають страшні центробіжні сили. Блискавка, що влучила у вагон, в котрому ти мав мужність тікати від своєї реальності, Томасе, була лише першою ластівкою. Щойно ми бачили, як прямо на нас йобнувся великий шматок Ярославської області РФ, а це лише початок. Першими вибухають сакральні центри старої московитської цивілізації: купола, бєлиє бєрьозкі, мама с коромислом, оце все. А вже потім, друзі, настає час значних індустріальних центрів. Уявіть собі, що буде, якщо на нас впаде Нижньотагільський металургійний комбінат? Це буде повний пиздець, і статися він може щомиті, а хоч би й прямо зараз.