Купеля: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Весь день він ходив сам не свій. Усередині щось закипало від гніву, потім перед очима виникав образ прекрасної вершниці на коні, що виринув із хмар сивого туману та змушував то завмирати серце, то шалено вибивати в грудях там-тами.

— Даю вам часу до ранку, — сказав він хлопцям увечері. — Я хочу знати про цю пастушку все.

— Ого-го-го! — протягнув хтось із хлопців. — Чи ти, бува, не втюрився в сільську красуню?

— Замовкни! — скрикнув Стась і жбурнув у нього порожню пляшку з-під пива. — Тобі сказано, що робити, то роби мовчки! Літай бджілкою, і все! Ясно?! Козел…

— Ну, і як же ми за ніч про все дізнаємося? — запитав Денис. — Серед нас розвідники, кагебісти, інтернаціоналісти є? А може, серед нас є пластуни?

— Наразі в мене є гроші, за які ви так любите гульнути! Знайдіть місцевих, дайте їм драпу, горілки, грошей, пива — усе, що вони полюбляють. Ті розкажуть усе, що хочеш, що знають, і навіть те, що не знали до сьогодні. Зовсім нічого не тямите, телепні! Бовдури! Докурилися — далі нікуди, — розгнівано кинув їм Стась. Він іще сам не знав, навіщо йому потрібно знати про ту дівку все-все, не мав чіткого плану дій, бо рудоволоса внесла в його життя щось тривожне, неспокійне й незнайоме.

Розділ 8

«Незабаром, незабаром, зовсім скоро приїде Сашко», — весь час крутилося в голові Софійки. Від однієї думки про зустріч із коханим за кілька днів її серце шалено калатало в грудях, і вона боялася, що в наступній гарячій хвилі щастя просто захлинеться. Усі тривоги розвіялися, як вранішній туман при перших променях сонця. Сашко не забув її, не зрадив, він, як і раніше, телефонував та казав, що дуже кохає та чекає на зустріч. Залишилося дві доби. Або два дні та дві ночі. Або сорок вісім годин. Або… Ні, не треба рахувати години, тим паче хвилини до зустрічі, бо вийде велике, як сам Усесвіт, число. Нехай буде дві доби. Одна… Дві… І все! Вона знову відчує на своїх устах його палкий, гарячий поцілунок, потоне в шалених гарячих обіймах… А зараз… Зараз треба лягати спати. Дідусь, напевне, уже спить, бо за своє життя звик рано лягати, а ще раніше вставати. Якщо піти зараз відпочивати, то можна буде помріяти про таємну зустріч уночі біля річки, про зорі, що купаються в річці. При згадці про річку Соня тяжко зітхнула. Круті хлопці, що приїхали на дорогих іномарках, уже добу галасують на березі, як навіжені. І принесло ж їх саме зараз, та ще й на їхнє із Сашком улюблене місце!

Софійка зачинила хлів, де корова все ще щось хрумала, пішла зачинити на ніч хвіртку. Вечір уже розсипав яскраві зірочки по темному полотну нічного неба, і настала тиша. Лише від річки іноді доносилися дикі п’яні викрики непроханих відпочивальників із міста. Дівчина накинула старий заржавілий металевий гачок на гаплик та здригнулася від несподіванки. Прямісінько перед собою вона побачила голову хлопця, якого напередодні зустріла на лузі.

— Хай тобі грець! — скинула невдоволено Софійка. — Злякав.

— Привіт, Соню, — блиснув у темряві білосніжними зубами Стась та розплився в задоволеній усмішці.

— Не привіт, а прощавай, — відповіла дівчина, вдивляючись в обличчя хлопця.

— У селі вас не вчать культури поведінки? А, пардон, я вже це запитував. Нечемно так розмовляти з гостем, — зауважив Стась.

— Я тебе не запрошувала. Непроханий гість гірший від татарина.

— А я прийшов. Зауваж: сам прийшов до тебе, — Стась із притиском промовив «сам».

— Ой ля-ля! До нас завітало велике міське цабе!

— Я думав…

— Індик теж думав, та й в борщ попав!

— Хм, — усміхнувся Стась. — Ти дотепна, але така кумедна та старомодна. Оці твої приказки… Вони такі смішні!

— Знаєш що? Іди туди, звідки прийшов. А мені час відпочивати, — невдоволено промовила дівчина.

— Така молода та вродлива, а буде спати сама?

— Нехай це тебе не обходить.

— Ходімо тоді до нас, повеселімося, вип’ємо по п’ять крапель, погуляємо. Я запрошую.

— О ні! Це вже без мене! Нікуди я з тобою не піду! — категорично заявила Софійка.

— Не пошкодуєш? — запитав хлопець, примруживши очі.

— Сім літ мак не родив і голоду не робив. Бувай!

Соня махнула рукою та пішла до хати.

— Зачекай! — у голосі Стася був наказ.

— Що тобі потрібно від мене?! — Софійка швидко підійшла до хвіртки. Обличчя Стася було зовсім поруч. — Чому ти причепився до мене, як реп’ях?

— Скажу відверто: ти мені подобаєшся. Я хочу, щоб ти була моєю.