Пастка на людей та інші тенета, капкани, омани, а також трохи жартів і вигадок: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ти хочеш нелегально переправитися шляхом, який належить Хобокену? Це тобі що — пором Крістофер-стріт, га?

— Та ні, сер. Але я сподівався…

— Запхай свої сподівання знаєш куди!

Екіпаж реготав з капітанового дотепу.

— Я готовий заплатити за перевіз, — зі спокійною гідністю заявив Стів.

— Заплатити? — вигукнув капітан, — а й справді, ми ж іноді перевозимо за гроші — без зупинки на середину річки, а звідти просто вниз!

Екіпаж хапався за животи від реготу.

— Якщо вже так має бути — нехай це станеться, — відповів Стів Бакстер. — Я лише прошу дозволу на те, щоб відіслати листівку дружині й дітям.

— То в тебе жінка й шмаркачі? Чого ж ти мовчав? — гаркнув капітан. — Чому ти не згадав про це раніше! Колись і в мене висів такий камінь на шиї, та перемерли всі к такій матері. Поприщило чимось — і тю-тю…

— Мені дуже шкода, — щиро сказав Стів.

— Так отож, — жорстке капітанове обличчя ледь пом'якшало. — Пам'ятаю, як малі стрибали та борюкалися надворі, поки ми з моєю кралечкою греблися в землі.

— Ви, мабуть, були дуже щасливі, — сказав Стів. Важко було правильно зрозуміти слова цієї людини.

— Прикольно було, — в голосі капітана зазвучала нотка суму.

Один коротун з тих, хто спостерігав цю сцену, проштовхався наперед:

— Агов, капітане, а давай замочимо його швиденько — і гайда, поки товар не погнив.

— Ти кому вказуєш, пика твоя паршива! — аж підскочив капітан. — На Бога, все гнитиме, скільки я схочу! А ось його не руш, я таки зроблю для нього ту дурню, якої він просить, побий мене грім!

Він знову повернувся до Бакстера.

— Ми перевеземо тебе, хлопче, на дурняк.

Отак випадково Стів Бакстер домігся свого, зачепивши чутливі струни капітанової душі. Торговці марихуаною відшвартувалися, суденце зіткнулося з брудними сіро-зеленими хвилями Гудзону.

Але Стіву Бакстеру недовго довелося відпочивати. На стрижні, ледь вони опинились у федеральних водах, світло потужного прожектора пронизало нічну темряву, й твердий голос наказав їм зупинитись. Лиха доля спрямувала їх просто на патруль Гудзону.

— Чорти б їх узяли! — заревів капітан. — Дерти податки й убивати — все, на що вони здатні! Але покажемо їм, що ми за одні! До зброї, браття!

Екіпаж швидко стягнув брезент з кулеметів п'ятдесятого калібру, обидва дизелі суденця виклично заревли. Спритно маневруючи, воно пробивалося до рятівного нью-йоркського узбережжя. Але патрульні на шаленій швидкості мчали напереріз і кулемети були мало чого варті проти чотиридюймових гармат. Прямі удари розкололи носову огорожу, рознесли вщент рубку, зрізали вершечок фок-щогли й зчесали правий борт біля фалів бізані.

Здавалося, обирати доведеться між капітуляцією і смертю. Але капітан втягнув носом повітря.

— Хлопці тримайся! — закричав він. — Здіймається західний вітер!

Кулі сипалися градом. Та раптом із заходу накотилася величезна щільна хмара смогу, який оповив усе чорними пасмами. Суденце, продірявлене в кількох місцях, вислизнуло з-під обстрілу. Екіпаж, похапцем натягуючи респіратори, дякував смітникам Секокаса, що тліли, застеляючи світ смердючим димом.

— То не вітер, якщо з нього нема користі! — підсумував капітан.

За півгодини вони пристали до пірсу 79-ої вулиці. Капітан обійняв Стіва на прощання й побажав удачі. Бакстер подався далі.

Широкий Гудзон залишився позаду. Але попереду ще лежали понад тридцять житлових кварталів центру міста й не менше десятка — у передмісті. Якщо вірити останнім повідомленням по радіо, він значно випередив інших учасників, навіть Фрейхоффа Сент-Джона, який ще не вийшов з лабіринту в кінці тунелю Лінкольна поблизу Нью-Йорка. Здавалося все складалось просто чудово.

Але радів Бакстер передчасно. Нью-Йорк так легко не здається.

Невідома, найнебезпечніша частина подорожі була ще попереду.