Пастка на людей та інші тенета, капкани, омани, а також трохи жартів і вигадок: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Пастка на людей

1

Це був День земельних перегонів — час зухвалої надії або можливої трагедії, день, який вмістив у собі нещасливе двадцять перше століття. Стів Бакстер намагався дістатися стартової позиції якомога раніше, так само, як і решта учасників, але трохи помилився з підрахунком часу, який мав на це витратити. Натомість отримав клопіт. Значок Учасника допоміг йому без інцидентів протиснутися крізь зовнішній шар, так званий екзонатовп. Але ні значок, ані м'язи не гарантували можливості пробити внутрішнє ядро — ендонатовп.

Бакстер оцінив щільність цієї внутрішньої маси людей у 8,7 бала — близько рівня пандемії. Точка спалаху могла виявитися будь-якої миті й будь-де, хоча представники влади обприскували натовп аерозолем з транквілізаторами. Якби не бракувало часу, можна було б спробувати обійти юрбу, але залишалося всього шість хвилин до початку перегонів.

Попри всі ризики Бакстер пропхався просто в натовп. На його обличчі застигла посмішка — вкрай необхідна в людській масі високої щільності. Тепер він міг бачити лінію старту на платформі Глеб-парку в Джерсі-Сіті. Інші учасники вже були там. Ще двадцять ярдів, думав Стів; якби ж тільки ці тварюки не так тиснули!

Але глибоко всередині корка він натрапив на ядро ендонатовпу, що складалося з жахливих суб'єктів із витріщеними очима — аглютинованих істеріофілів, якщо висловлюватися мовою пандеміологів. Стиснуті, мов сардини у банці, реагуючи на все як єдиний організм, ці люди не були здатні ні до чого, крім шаленої люті, з якою опиралися кожному, хто намагався пробитися крізь їхні ряди.

Стів на мить завагався. Таке ядро зазвичай небезпечніше за міфічних водяних буйволів давнини. Ніздрі цих людей так само лиховісно роздувалися, й тупотіли вони так само важко.

Часу на роздуми не було, тож Бакстер занурився в середину ядра. Відчував удари в спину й плечі, чув жахливе ревіння роздратованої зграї. Тіла, що втратили свою форму, тиснули на нього, не давали дихати, щораз щільніше стискалися навколо.

Добре, що влада вдалася до «Музака». Стародавня таємнича музика, яка впродовж століття вгамовувала справді несамовитих і затятих, не підвела й цього разу. Ядро ненадовго застигло, й Стів Бакстер пробив собі шлях до лінії старту.

Головний суддя вже почав читати Положення. Кожен учасник і більшість глядачів знали цей документ напам'ять. Попри це за законом умови слід було оголосити.

— Панове, — читав суддя, — ви тут зібралися, щоб взяти участь у перегонах за отримання землі державної власності. Ви, п'ятдесят щасливців з-поміж п'ятдесяти мільйонів, зареєстрованих у регіоні Південного Вестчестеру, виграли публічну лотерею. Перегони пройдуть з цього пункту до реєстраційної лінії в Земельному управлінні на майдані Таймс-сквер у Нью-Йорку — вивірена приблизна середня відстань 5,7 милі. Ви, учасники, маєте право обрати будь-який маршрут, просуватися поверхнею землі, над нею або під землею. Єдина вимога полягає в тому, що ви маєте закінчити перегони особисто, заміна не дозволяється. Перші десять фіналістів…

Цієї миті натовп занімів.

— …отримають один акр вільної землі в комплекті з будинком та сільськогосподарським знаряддям. Кожному фіналісту також буде забезпечене вільне урядове транспортування до його власності разом із родиною. Вищезгаданий акр буде вічно й неухильно, допоки сонце світить і вода тече, належати йому та його спадкоємцям, аж до третього покоління!

Натовп зітхнув, коли почув це. Ніхто з цих людей ніколи не бачив вільного акра землі й навіть не мріяв ним володіти. Акр землі лише для себе та своєї родини, акр, яким не потрібно ділитися з будь-ким, — це просто поза межами найсміливішої уяви.

— Далі слід зазначити, — вів далі суддя, — що Уряд не бере на себе жодної відповідальності за смерть, яка може статися під час цього змагання. Я зобов'язаний нагадати, що середньозважений рівень смертності від нещасних випадків під час Земельних перегонів становить приблизно 68,9 відсотка. Будь-хто з учасників, якщо забажає, може зараз відмовитися без жодної шкоди для себе.

Суддя чекав, і на мить Стіву Бакстеру захотілося вийти з самовбивчої авантюри. Напевне, й він, і Адель, і діти, й тітонька Фло, й дядечко Джордж могли б і надалі вдовольнятися своїм затишним однокімнатним помешканням у Ларчмонтсі, в житловому масиві імені Фреда Аллена для людей середнього статку. Врешті-решт, він не був людиною ні надто дієвою, ні дужою, ані схильною до бійок. Працював консультантом з деформації систем, причому вважався гарним фахівцем. Мав худорляву статуру, слабкі м'язи й відчутну задишку. Чому, заради Бога, він має поринути в небезпеки похмурого Нью-Йорка, у найвідоміші міські джунглі?

— Краще відмовся від цього, Стіве, — хтось уголос повторив його думки.

Бакстер повернувся й побачив Едварда Фрей-хоффа Сент-Джона, свого заможного, огидного сусіда з Ларчмонтсу, високого, елегантного, бадьорого й натренованого завдяки веслуванню на байдарці. Вигляд у Сент-Джона був чудовий, а прижмурений погляд його очиць надто часто зупинявся на білявій красуні Адель.

— Тобі нізащо це не вдасться, Стіві, дитинко, — провадив Сент-Джон.

— Може, й так, — спокійно відповів Бакстер. — А ти, гадаю, сподіваєшся, що це вдасться тобі?

Сент-Джон підморгнув і за звичкою почухав носа вказівним пальцем. Він кілька тижнів натякав на спеціальну інформацію, яку начебто роздобув у продажного контролера Земельних перегонів. Ця інформація мала значно підвищити його шанси під час перетину району Мангеттена — найбіднішого і най-небезпечнішого урбаністичного утворення в світі.

— Облиш це, Стіві, дитинко, — найогиднішим своїм тоном правив своєї Сент-Джон. — Облиш, і я, можливо, зароблю для вас це майно. Що ти скажеш на це, пуцьвірінку?

Бакстер помотав головою. Не вважав себе сміливцем, та волів би радше вмерти, ніж прийняти милість від Сент-Джона. І в будь-якому разі все вже не могло залишатися таким, як раніше. Згідно з прийнятим минулого місяця «Додатком до Закону про розширення сімей» Стів тепер був зобов'язаний прийняти трьох неодружених двоюрідних сестер із тіткою-вдо-вою, чиє однокімнатне помешкання в підвалі промислового комплексу Лейк Плесід знищили під час будівництва нового тунелю Олбані-Монреаль.

Навіть по застосуванні антишокових ін'єкцій десять осіб в одній кімнаті — це вже занадто. Йому просто-таки доведеться виграти цю ділянку!

— Я залишаюся в перегонах, — стиха озвався Бакстер.

— Гаразд, дитинко, — Сент-Джон насупився і його жорстке обличчя набуло злобливого виразу, — але пам'ятай: я тебе попереджав.

Головний суддя закликав:

— Панове, прошу зайняти місця!

Учасники замовкли. Всі завмерли на лінії старту зі стиснутими губами, втупившись у одну точку.

— Приготуйтеся!