Вальс на прощання : читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ти ба! — сказав сурмач.

— Дуже цікавий святий. Його катували не язичники за віру в Христа, а недобрі християни за любов до малювання. Як ви, напевне, знаєте, у VIII та IX століттях грецьке відгалуження християнської церкви вирізнялося суворим аскетизмом і нетерпимістю до будь-яких світських утіх. І малярство, й архітектуру вважали об’єктами недозволеної розкоші. Імператор Теофіл звелів знищити тисячі прекрасних полотен і заборонив Лазареві малювати. Та Лазар знав, що його картини прославляють Бога, і відмовився виконувати те повеління. Тоді Теофіл запроторив його до в’язниці, звелів катувати, вимагаючи, щоб Лазар відрікся від малювання, але Господь був милосердний і дав йому сили витерпіти всі ті страшенні муки.

— Гарна історія, — чемно мовив сурмач.

— Пречудова. Та, бачу, ви прийшли не для того, щоб розглядати мої картини.

Цієї миті в двері постукали, і служник заніс до кімнати велику тацю. Поставив її на стіл і розклав два куверти для сніданку.

Бертлеф запросив сурмача до столу і сказав:

— Не такий багатий цей сніданок, щоб ми не могли провадити нашої розмови. То розкажіть мені, що у вас на душі.

Отак сурмач, пережовуючи їжу, розповів про свою лиху пригоду, а Бертлеф ставив йому вряди-годи запитання.

2

Зокрема, запитав він про те, чому Кліма не відповів на дві поштові листівки, які надіслала йому медсестра, не підходив до телефону і не зробив жодного дружнього жесту, що продовжив би їхню ніч кохання тихим і спокійним відлунням.

Кліма визнав, що його поведінка була і нерозумна, і недобра. Та, як він сказав, це було дужче за нього. Будь-які нові контакти з цією дівчиною викликали в нього жах.

— Звабити жінку, — невдоволено сказав Бертлеф, — може будь-який дурень. Але треба вміти і порвати з нею, а це вміє тільки зрілий чоловік.

— Та знаю я, — сумно відказав сурмач, — але ця відраза, ця нездоланна огида дужча в мені за будь-які добрі наміри.

— Скажіть на милість, — здивовано спитав Бертлеф, — ви ненавидите жінок?

— Таке кажуть про мене.

— Але хіба це можливо? Ви не скидаєтеся на імпотента чи гомосексуала.

— Таж певно, що я ні той, ні той. Але це ще гірше, — понуро зізнався сурмач. — Бо я кохаю свою дружину. Це моя еротична таємниця, що більшість чоловіків геть її не розуміє.

Те зізнання було таке зворушливе, що обидва на мить замовкли. Сурмач повів далі:

— Геть ніхто цього не розуміє, і моя дружина, мабуть, ще менше, ніж будь-хто. Вона гадає, ніби велике кохання виявляється лише в тому, що вам не потрібні любовні пригоди. Та це помилка. Мене весь час щось пхає до інших жінок, та коли я попораю їх, мене мов пружиною відкидає назад, до Каміли. Таке враження, наче я тільки задля того їх шукаю, щоб та пружина, той порив, той пречудовий політ (наповнений ніжністю, бажанням і смиренням) повертав мене до моєї дружини, щоб кожен новий перелюб змушував мене ще дужче кохати її.

— Отже, медсестра Ружена була для вас лишень підтвердженням вашого моногамного кохання?

— Авжеж, — відказав сурмач. — І дуже приємним підтвердженням. Бо медсестра Ружена наділена винятковим чаром, який помічаєш, коли бачиш її вперше, але цей чар з немалою для тебе користю випаровується за дві години, й тебе вже нітрохи не тягне до неї, а пружина потужно пхає тебе у зворотний розкішний політ.

— Любий мій друже, ваш приклад якнайкраще показує, що надмірне кохання завжди обтяжене провиною.

— Гадаю, кохання, яке я почуваю до моєї дружини, це єдине добро, що є в мені.

— І ви помиляєтеся. Надмірне кохання, яке ви почуваєте до дружини, — не противага і покута за вашу бездушність, а її джерело. Оскільки дружина для вас усе, то всі інші жінки для вас ніщо, тобто хвойди. Але це велике блюзнірство і величезна зневага до істот, що їх створив Господь. Таке кохання — чистісінька єресь, друже мій.

3

Бертлеф відсунув порожню чашку вбік, підвівся з-за столу і подався до ванної, де Кліма незабаром почув дзюркотіння води з крана, а за мить Бертлефів голос:

— Ви гадаєте, у вас є право умертвити дитину, яка ще й на світ не з’явилася?

Уже вгледівши того бороданя з німбом, Кліма трохи зніяковів. Він пам’ятав Бертлефа як добротливого дядечка, і йому й на думку не могло спасти, що той віруюча людина. У нього аж серце стиснулося від думки, що зараз йому прочитають мораль і що єдина його оаза в цьому містечку вкриється піском. Він здушено відказав:

— А ви з тих, що вважають це убивством?

Бертлеф не відразу відповів.