Лінкольн у бардо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

^{роберт ґ. твістінґс}

А коли зійшло сонце, ми, кожен у собі, промовили звичну свою молитву:

^{лоренс т. декруа}

Нехай же ми ще будемо тут, коли сонце знову сховається за небокраєм.

^{місіс антуанетта боксер}

І тієї миті, коли знову зможемо рухатися, насамперед з’ясуємо, що знов отримали той великий материнський дар.

^{роберт ґ. твістінґс}

Час.

^{ланс дернінґ}

Ще трохи часу.

^{персіваль кольєр-«шарах»}

CVI

Як завжди на Світанні, два царства Злилися докупи, й усе, що було справжнім у Нашому, стало таким самим справжнім і в Їхньому: усі Камені, Дерева, Кущі, Пагірки, Долини, Потічки, Ставки, Болота, Латки Світла та Тіні злилися воєдино, й були одними і тими самими поміж двома Обшарами, й одне Царство годі було відрізнити від іншого.

Цієї ночі трапилося багато чого Нового, Химерного і Тривожного. Ми, Троє Холостяків, стежили за тим, як розгорталися події, згори: там, у Височіні, ми були у безпеці, самі по собі та вільні, тобто все було якраз так, як нам до вподоби.

Я напоумив своїх юних Підопічних, що настав час нам нагально Повернутися до своїх Хвороб-коробів і Ввійти.

Увійти у те, що нас там Чекало.

^{стенлі ліпперт-«прохвесор»}

Тьху!

^{джин кейн-«шельма»}

Входити туди нам не подобалося.

^{джек фуллер-«пустобрех»}

Зовсім.

^{джин кейн-«шельма»}

Та це була Ціна; ми мусили перебувати, цілковито Свідомі, проте Бездіяльні, у тих Огидних Рештках, які колись нагадували нас, а чи й, властиво, були нами — тими, кого ми Любили й Леліяли; і так мало тривати, доки на землю знову Впаде Ніч, а ми, вихором шугнувши вгору, станемо…

^{стенлі ліпперт-«прохвесор»}

Вільними.

^{джин кейн-«шельма»}

Знову вільними.

^{джек фуллер-«пустобрех»}

Справді собою.