Голий серед вовків: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Гефель кинув на руки Янковському його речі і нетерпляче потягнув його до групи в’язнів, що після душу йшли до складу міняти свій брудний одяг на чистий.

Янковський гаряче просив про щось німця. Хоч Гефель і не розумів по-польськи, проте відчув, що той дуже стривожений, і заспокійливо поплескав його по спині.

—  Так, так, все гаразд. Іди собі, йди!

Опинившись у юрбі новаків, Янковський хоч-не-хоч

мусив іти з ними до складу.

—  Нічого лихого? Зовсім нічого лихого? — по-німецьки запитав він Гефеля.

Той ствердно кивнув.

—  Нічого лихого, зовсім нічого лихого...

***

Немов щасливий хлопчисько, що одержав дорогий подарунок, Піппіг з чемоданом у руках біг сходами речового складу.

В надвечірні години ніхто з в’язнів робочих команд не затримувався на складі, де довгими рядами висіли тисячі мішків з цивільним одягом. Один лише літній в’язень, Август Розе, стояв біля довгого стола і рився в якихось паперах.

Він здивовано звів очі на Піппіга, що обережно скрадався мимо нього.

—  Що це ти там тягнеш?

Піппіг швидко махнув рукою: мовляв, не питай мене ні про що.

—  Де Цвейлінг?

Розе великим пальцем показав на кімнату гауптшарфюрера^[8].

—  Пильнуй як слід! — поквапливо прошепотів Піппіг і шмигнув у напівтемний куток складу. Розе подивився йому вслід і перевів погляд на засклені двері кабінету гауптшарфюрера, крізь які міг стежити за своїм начальником.

Цвейлінг сидів за письмовим столом над розгорнутою газетою, підперши голову руками. Здавалося, він

дрімав. Але худий, довготелесий есесівець не спав, а думав. Його тривожили останні повідомлення з фронту.

Ось Піппіг знову з’явився біля столу, заспокійливо махнув рукою Розе, навмисно з грюкотом відчинив двері контори, що містилася поруч з кабінетом Цвейлінга, і дуже голосно гукнув:

—  Маріане, а спустись-но на хвилинку сюди, тут треба дещо перекласти!

Цвейлінг від несподіванки аж підстрибнув на своєму стільці. Він побачив, що поляк, якого щойно покликали, разом з Піппігом пішов зі складу.

Та тільки-но Цвейлінг відвернувся, як Піппіг зробив Кропінському швидкий знак, і обидва непомітно просковзнули вниз. В найдальшому кутку складу вони шмигнули за високі штабелі мішків з одежею загиблих в’язнів. Тут стояв таємничий чемодан...

Піппіг, нервово й збуджено витягнувши довгу шию понад мішками, ще раз пильно оглянув усе навколо, потер руки і багатозначно підморгнув Кропінському: мовляв, поглянь, що я приніс з собою...

Потім він швидко відкинув кришку чемодана. Самовдоволено засунувши руки в кишені, він тішився тим враженням, яке справив своїм сюрпризом на Кропінського.

В чемодані, згорнувшись клубочком, затуливши личко рученятами, лежала загорнута в лахміття дитина. Хлопчик років трьох на вигляд, не більше.

Кропінський присів навпочіпки і мовчки втупився очима в дитину. Хлопчик не ворушився. Піппіг ніжно провів рукою по його маленькому тільцю.

—  Бач, яке кошеняточко! Приблудилося до нас.

Він узяв маля за плече, хотів повернути його до себе, але воно злякано зіщулилось і відсахнулось від нього.

Нарешті Кропінський заговорив.