Читать книгу «Бар Когут» онлайн.

— А що коли в тяжку годину скрути нам доведеться тікати з країни? Приходимо такі в аеропорт, показуємо паспорти, а десь загоряється червона лампочка: в окрузі Колумбія видані ордери. Митникові байдуже, в чому нас обвинувачують. Ми починаємо розказувати, що ми просто парочка клоунів, які прикидалися адвокатами, але на нього це не справляє враження. Усе, що він бачить,— червоний прапорець, і ось ми вже знову в кайданках.

— А що може вдіяти адвокат?

— Відстрочувати, відкладати, переносити. Виграє нам трохи часу, відтягне видачу судового ордера. Домовиться з прокурором про угоду, вбереже нас від ув’язнення.

— Щоб там не трапилося, але в тюрму я не піду, Тодде.

— Ми про це вже говорили. Усе, що нам треба, — це час, а спритний адвокат може відкладати справу місяцями.

Марк затягнувся сигарою, набравши повний рот диму, і випустив густу хмару.

— Є хтось на прикметі?

— Даррелл Кромлі.

— Ох і бовдур. Надіюсь, він і досі намагається нас розшукати.

— У мене на умі Філ Саррано. Коли ми вступили до Фоґґі-Боттом, він перейшов на третій курс. Нормальний такий, працює в невеличкій фірмі, що займається кримінальними справами, неподалік від Капітолійського пагорба.

— Пам’ятаю. А скільки він візьме?

— Не взнаємо, доки не спитаємо. Від п’яти до десяти, а ти як думав?

— Поторгуйся, гаразд? Бо в нас досі скрутно з фінансами.

— Я йому зателефоную.

Філ Саррано запросив десять тисяч уперед. Тодд вдавився, задихнувся, здавалося, впав у шок і став заїкатися, а потім пояснив, що він і його співучасник — просто двійко відрахованих зі школи безробітних, над якими висить сукупний борг у півмільйона. Тодд запевнив його, що справа не дійде до судового процесу і не відніме в нього багато часу. Він потроху збивав ціну, і зрештою вони зійшлися на шести тисячах доларів, які Тодд, за його словами, змушений позичити в бабусі.

Через годину Саррано перетелефонував і засмутив їх новиною, що суддя Ейб Еббот, призначений на цю справу, бажає, аби обидва відповідачі особисто з’явилися о десятій нуль-нуль, у п’ятницю, в шостий відділ Окружного суду. Очевидно, суддю Еббота заінтригувала ця справа, і він вирішив докопатися до самої суті. Тож відтермінувати початкову явку не вдалося.

— Також він бажає знати, де наразі перебуває Зола Маал, — повідомив Саррано.

— Чого не знаємо, того не знаємо, — відповів Тодд. — Хай пошукає в Африці. Її сім’ю на днях депортували, можливо, вона вирушила слідом за ними.

— Отже, в Африці? Гаразд, перекажу.

Тодд переповів Маркові лиху звістку про те, що їм доведеться повернуться до Вашингтона набагато раніше, ніж вони очікували. Тодд одного разу поставав перед суддею Ебботом; Марк теж. Майбутнє возз’єднання не тішило.

38

БУДИНОК ФРЕЙЖЕРА ЗНАХОДИВСЯ на Йорк-стрит у Довері, штат Делавер. Сім’я Лусеро досі жила на Орандж-стрит на півдні Балтимора. Отже, завдяки вражаюче сприятливим законам рідного штату Марка щодо реєстрації нових компаній постала до життя «Йорк і Орандж Трейдерс». За 500 доларів із кредитки статут був підтверджений через інтернет, і неоперена компанія взяла собі ділову адресу одного з багатьох центрів загальноорганізаційного забезпечення, що знаходилися в штаті Делавер. Ледве «Йорк і Орандж Трейдерс» виникла й запрацювала в США, вона негайно почала розширюватися. Спрямувавши погляд на південь, компанія обрала для першої філії країну Карибського басейну Барбадос. За 650 доларів компанія зареєструвалася на Малих Антильських островах.

Відкрити банківський рахунок для компанії виявилося не так просто, як зареєструвати її саму.

Після тижнів досліджень у інтернеті, Марк і Тодд взяли за краще не шукати щастя в швейцарських банках. Будь-який натяк на неправомірний прибуток, і швейцарці відмовляються мати з вами справу. Крім того, їхні банки з осторогою ставляться до американських регулятивних органів і тому здебільшого категорично відмовляють новим компаніям із США. Як виявилося, на Карибах усе набагато простіше.

НА ВОЛЛ-СТРИТ ІЗ РАДІСТЮ ЗУСТРІЛИ новину про запропоновану угоду. «Свіфтбанк» відкрився з вищої позиції, і курс продовжував зростати під час жвавої ранкової сесії. Опівдні середи курс подвоївся і коливався в районі 27 доларів за акцію.

Юристи «Свіфтбанку» намагалися отримати схвалення від шести федеральних суддів, які розглядали колективні позови. Не дивно, особливо для Марка й Тодда, які щохвилинно стежили за подіями в усіх судах, що суддя з Маямі перетнув фінішну лінію першим і підписав угоду ще до другої дня, менше ніж за добу після заяви «Свіфтбанка» про свої плани.

Невдовзі Маркові зателефонував Марвін Джоккеті, і з силуваною ввічливістю сказав:

— Будь ласка, зателефонуйте Баррі Стрейхану.

— Добре. Номер?

Джоккеті дав йому номер і відключився. Марк негайно зателефонував Стрейхану, який сказав: