Читать книгу «Бар Когут» онлайн.

— Спробуйте там.

— Щиро дякую.

Вони чвалали широким коридором, відшукуючи хоч якісь ознаки того, що вказувало б на порядок відвідування. Оскільки це був федеральний об’єкт, усюди сновигали службовці — всі в одностроях, але в різних: кремезні молодики походжали з пістолетами на ременях і з виразними літерами «ІМП» на спинах курток; клерки — в білих сорочках із краватками й золотистими жетонами, прикріпленими до кишень; полісмени взагалі скидалися на якихось помічників окружного шерифа.

Друзі підійшли до конторки, за якою розмістилися три дами. Одна заповнювала папери, в той час, як інші насолоджувалися їжею.

— Перепрошую,— сказала Зола.— Я тут побачитись із батьками.

— А хто ваші батьки? — запитала та, що з паперами.

— Маал. Батько — Абду, мати — Фанта. Ма-ал: ем, а, а, ел.

— Звідки вони?

— Загалом із Нью-Джерсі, хоча за походженням із Сенегалу. Їх забрали вчора.

— А, так вони утримувані?

Марк прикусив язика, щоб не бовкнути: «Авжеж вони утримувані. Інакше, що б ми тут робили?» Але він тільки глянув на Тодда і нічого не сказав.

— Так, саме так, — ввічливо відповіла Зола.

— Маєте дозвіл?

— Узагалі-то, ні, але ми їхали дві години, аби з ними побачитися.

Перша похитала головою, в той час, як друга, відклавши тістечко, застукотіла по клавішах. Третя, біла, старша за інших, сказала:

— Вони ще не оформлені.

Це, вочевидь, означало, що розмовляти більше нема про що.

— Ну так оформіть.

— Ми про це подбаємо, зрозуміло? — сказала перша.— Але, боюся, ви не зможете з ними побачитися, доки вони не оформлені.

— Ви жартуєте?

— Мені шкода, — сказала та без тіні співчуття.

— А хіба можна їх утримувати, якщо вони не оформлені? — напосідала Зола.

Перша, чорношкіра жінка середнього віку, презирливо посміхнулася Золі, мовляв, знай своє місце.

— У нас тут свої правила, — відрізала вона.

Марк і Тодд підступили до конторки. Тодд був у джинсах, кедах і старій шкіряній куртці. Марк був одягнений трохи солідніше для такого випадку: брюки кольору хакі, високі черевики й тепла куртка-безрукавка. Тодд кивнув Маркові, той подався вперед і гучно сказав:

— Послухайте, я її повірений, зрозуміло? Вона — американська громадянка і має право побачитися зі своєю сім’єю. Заради цього ми їхали сюди дві години, і не треба нам перешкоджати. Її батьків і брата забрали учора, аби відправити до Африки. Можливо, вона більше ніколи їх не побачить.

Третя службовка припинила їсти. Друга — стукати по клавішах. Перша відсахнулася й видушила із себе:

— Боюся, вам доведеться зустрітися з інспектором.

— Чудово! — заволав Марк. — Кличте його сюди!

Суперечка привернула увагу двох імпівців. Один із них, Гібсон, запитав: