Гіркі землі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Кльово!

Ліля переглядала намальовані кольоровими олівцями фігури моделей, вбраних у романтичні сукні, оточені метеликами, квітами і пташками. Вона не могла, звісно, цього оцінити. Воно їй просто подобалось.

— Ти талант, Христю! Тобі треба жити там, де будуть носити такі сукні!

— Ех, та я навіть викройок не робила! — видихнула полегшено Христя. — Як ти думаєш, в Італії таке б носили?

— Може, й носили б. А ти справді нічого з того не пошила?

— Ну…..

Христя густо почервоніла.

— Покажи!

— Якби мама знала, вона б мене вбила…

— Чому?

— Бо тканина дуже дорога, а ніхто цього не одягне, і не купить.

— Сама будеш носити. На весіллі, чи до ресторану.

Христя щось буркнула під ніс і витягла зі споду шафи вузол із хустки. Розв’язала і витягла звідти легку напівпрозору сукню кольору морської хвилі, з високою талією, великим вирізом на спині. Поділ був розшитий мушлями і перлами. З плечей тягнувся шлейф зі ще більш прозорої тканини, який роздвоювався внизу.

— Як гарно! — вихопилось у Лілі. Вона приставила сукню до Христі, але то було не на неї шито, а на високу струнку дівчину. Лілі теж би не підійшло, вона була маленького зросту.

Лілі раптом стало гаряче. Вона сіла на куций розкладний диван і уважно подивилася на Христю.

— Це для королеви, правда? — спитала вона серйозно.

Христя посміхнулась.

— Уявляєш, мені приснилась ця сукня. І я шила як на модель. То була моя дипломна робота, але у нас забирали наші вироби викладачі, то я пошила другу сукню, а цю сховала.

— А продати не хочеш? В інтернеті виставити?

Христя похитала головою:

— Не продам. Я б тобі її подарувала, але то не твій розмір. Я дурна, правда?

— Ні, не дурна. Я б теж хотіла мати щось таке, що не можна продати, тільки подарувати, віддати в добрі руки. Але я не вмію нічого робити: ні шити, ні вишивати, ні малювати…

— А що ти там робила в Італії?

— Та все робила. Мила посуд в піцерії, прибирала, пильнувала старих, збирала апельсини…

— О, апельсини! Класно!

— Ну, як тобі сказати… На свіжому повітрі легше, ніж мити кльозети.

— І ти мила?

Ліля кивнула.

— Бідна Лілька!

— Та нормально. Хочеш їсти — будеш все робити.