Він брехав. Я тільки зараз це усвідомив. Вони шукали собі Месію і, як тільки з’явився я, відразу здихались Степана.
Втім, може, він і не дуже брехав. Їм треба було рятувати вмираюче місто. Самі вони не могли зробити нічого. Вони не бачили себе збоку, у них було повно комплексів і страхів. А чужинець змушений буде виконати найважчу роботу, щоб врятувати своє життя. Мені здавалось, що це вже колись було зі мною, і не один раз. Воно повторювалось, як усі ті містечка з незмінними зруйнованими костелами, зарослими темними парками, по яких блукають неголені з погаслим поглядом п’яниці.
Я саме вдягнувся і поснідав свіжим молоком і хлібом, коли по мене прийшли двоє старших чоловіків з косами. Один з них приніс для мене граблі. Коса для мене було б занадто. У парку вже зібрались люди, чоловіки і жінки. Жінки з серпами і кошиками. Чоловіки з сокирами і вилами. Мер усім подякував і пообіцяв після того, як почистять парк, виставити усім пива, а дітям кока-колу.