Хатинка в морі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Та різну. Це у нас тіляпія, чудна риба. Вона ікру в роті зберігає.

— Дивіться, яка рибина! — говорить юнак. — Добре б її зважити. Ану, Таню, принесіть з машини ваги.

Таня швиденько побігла.

Юнак витирав лоба хусткою, кажучи:

— Ну та й спека! Як тут у вас в річках вода не перетвориться на юшку з рибою?

Африканець мовив:

— Та у річці вода не така вже гаряча. То вам жаром пашить від оцих он розігрітих сонцем пісків.

Юнак глянув навкруги. Скрізь простягнулися безкраї піски й піски. Тільки на обрії височіли дивовижні дерева — пальми.

Таня принесла пружинні ваги. Юнак миттю почепив тіляпію на гачок.

— Ого, два кілограми заважила! Та вона не менша за нашого коропа із мого рідного села Таращі на Україні. А чим же вона живиться, що така дебела?

Африканець, сміючись, пояснив:

— Вона усе їсть, що зустріне.

— Оце діло, — зрадів професор. — Тільки, на жаль, їй у нас було б дуже холодно.

Юнак схопився:

— О, наша країна вельми велика. Знайдуться і в нас водоймища з теплою водою.

Тут втрутилась Таня:

— А що, якби можна було її до наших річок призвичаїти? Наприклад, у Казахстані?..

За кілька днів на березі стояли великі баки з водою і коло них дружно хазяйнували два юнаки — африканець Ахмет і українець Максим. Іноді до них навідувались професор і Таня. Професор хвилювався: треба забезпечити рибу теплою водою на весь час мандрів. Адже дорога далеченька.

— Не хвилюйтесь, професоре, — заспокоювали його Ахмет і Максим.

Тіляпія справді чудово витримала тривалу подорож, і через деякий час мешканці водоймищ Калган-Чирчикського рибгоспу в Казахстані привітно зустріли африканських гостей, які тут стали почувати себе навіть краще, ніж дома. Їхній-бо ікрі вже не загрожували ніякі змієголови і взагалі жодна хижа риба.

Сутичка в океані

Безмежний Індійський океан зараз зовсім спокійний. Майже постійний тут східний вітер пасат зараз не дме. Вода тиха. Зрідка виблискують хвильки, народжені супротивними течіями. Хвильки пустують і радіють, що гаряче сонце із синього неба ллє на них своє проміння.

У цей пекучий день водяний простір зовсім синій. Аж ось з’явився табунець сардин. Риби пливуть швидко і спокійно.

Зненацька риби заметушились:

— Ой! Кальмар!

Тіло кальмара, немов плащем, обгорнула прозора оболонка. А навіщо йому десять довгих щупальців? Він міг схопити кожним щупальцем свою жертву, а на ньому присоски такі, що повік не відірвеш. А бачить кальмар далеко навкруги. Очі в нього сидять на самому вершечку голови. Напавши на табунець, він міг накоїти багато лиха. Рухався він з неймовірною швидкістю і, як усі кальмари, задом наперед.

Сардини, нічого не пам’ятаючи від жаху, кинулись навтіки.

Та розбійник-кальмар ракетою врізався у їхній табунець.