Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Підготовка Корсунь-Шевченківської операції проводилася в складній обстановці. Головні сили 1 Українського фронту в той час вели жорстокі оборонні бої на вінницькому й уманському напрямках, відбиваючи контрудари великих танкових з’єднань ворога, а війська 2 Українського фронту билися на кіровоградському напрямку. У цих умовах командуючі фронтами, не відвертаючи великих сил з вказаних напрямків, зуміли створити ударні угруповання для наступу під Корсунем-Шевченківським.

Максимально використовуючи дуже обмежений час, війська обох фронтів напружено готувалися до наступних боїв. Партійно-політична робота, що безперервно проводилася, була спрямована на забезпечення успішного виконання бойових завдань, на виховання у військах високого наступального запалу і непохитної рішучості перемогти ворога.

Рано-вранці 24 січня сотні гармат 2 Українського фронту відкрили ураганний вогонь по ворожих позиціях. Могутні артилерійські удари руйнували оборонні споруди, засипали траншеї і ходи сполучення, знищували живу силу і бойову техніку противника.

Передові батальйони з’єднань ударного угруповання в цей день провели розвідку боєм і вклинилися в розташування німецьких військ на кілька кілометрів, а 25 січня перейшли в наступ і головні частини фронту. Зусиллями загальновійськових з’єднань та 5 гвардійської танкової армії, введеної в битву в другій половині дня, опір ворога, який оборонявся, був зломлений. 20 танковий корпус під командуванням генерал-лейтенанта І. Г. Лазарева і 29 танковий корпус генерал-майора І. Ф. Кириченка просунулися на кінець дня на 18-20 кілометрів.

Чинячи жорстокий опір, противник 27 січня завдав сильного контрудару в районі прориву і закрив його горловину, відрізавши два танкових корпуси від решти військ ударного угруповання фронту, від штабу і тилу танкової армії. Жорстокі бої, що розгорнулися по прориву заново створеного ворогом фронту оборони, тривали протягом трьох діб.

Незважаючи на винятково важке становище, що склалося, танкові корпуси, наступаючи у відриві від головних сил, продовжували виконувати бойове завдання. Діючи рішуче і сміливо, 20 танковий корпус 27 січня нічною атакою оволодів містом Шполою, а 28 січня вийшов у район Звенигородки, де з’єднався з частинами 6 танкової армії 1 Українського фронту.

Наступ військ 1 Українського фронту почався 26 січня. З’єднання ударного угруповання, у тому числі 6 танкової армії, протягом двох днів проривали ворожу оборону і просунулися за цей час на глибину до 20 кілометрів. Ворог на цьому напрямку чинив винятково впертий опір. 28 січня 6 танкова армія, продовжуючи наступ, просунулася ще на 15 кілометрів, її передові загони досягли Звенигородки і з’єдналися з 20 танковим корпусом 5 танкової армії.

Таким чином, зустрічними ударами танкових армій двох фронтів корсунь-шевченківське угруповання ворога було відрізане від основних своїх сил і опинилося в оточенні. Але в бойових порядках наших військ були проміжки, через які ворог міг вирватись з кільця або одержати допомогу ззовні.

В обстановці, що склалася, танковим арміям було наказано якомога швидше створити міцну оборону на зовнішньому фронті, щоб відбити контрудари танкових дивізій ворога, які підходили до району оточення. Одночасно з цим загальновійськові армії створювали суцільний фронт навколо корсунь-шевченківського угруповання ворога, яке налічувало в своєму складі близько 10 дивізій і велику кількість артилерійських, танкових, інженерних та інших частин і підрозділів.

На кінець дня 3 лютого наші війська щільно затиснули оточеного ворога. Загальновійськові армії спрямували свої основні зусилля на ліквідацію оточених військ, а танкові армії — на відбиття контрударів ворога, який намагався прорватись до своїх військ і вивести їх з кільця. Умови боротьби ускладнювалися тим, що відстань між внутрішнім і зовнішнім фронтами оточення становила всього 15-25 кілометрів.

Найзапекліші бої розгорнулися в смузі армій 1 Українського фронту, де противнику вдалося на початку лютого прорвати оборону на зовнішньому фронті і наблизитися до свого угруповання. Для ліквідації становища, яке створилося, командуючий фронтом перекинув до району прориву 2 танкову армію під командуванням генерал-лейтенанта С. І. Богданова, яка разом з 6 танковою армією зупинила дальше просування ворога. Спроби німецьких танкових дивізій прорватися з півдня до оточених військ були успішно відбиті з’єднаннями 2 Українського фронту.

Поки йшли напружені бої на зовнішньому фронті, стрілецькі з’єднання, підтримувані артилерією й авіацією, стиснули оточене угруповання на невеликій площі, що прострілювалась з усіх боків артилерійським вогнем. Дальший опір його був явним безглуздям. Єдиним виходом для оточених військ ворога в обстановці, що склалася, була капітуляція. Ось чому радянське командування, намагаючись відвернути зайве кровопролиття, запропонувало 8 лютого оточеним військам припинити опір і скласти зброю. Але гітлерівське командування, нехтуючи життям кількох десятків тисяч своїх солдатів і офіцерів, відхилило ультиматум і вирішило будь-якою ціною деблокувати оточені війська.

11 лютого танкове угруповання ворога завдало удару на зовнішньому фронті в напрямку Лисянки, а назустріч йому намагалися пробитись оточені війська. Зав’язались запеклі бої, в яких наші воїни показали зразки героїзму, стійкості та наполегливості. Однак ворогу вдалося потіснити наші частини в районі Лисянки і наблизитися до своїх оточених військ на відстань до 10-12 кілометрів. Щоб не допустити дальшого просування ворога, радянське командування вжило ряд енергійних заходів. У невеликий коридор між двома ворожими угрупованнями були направлені танкові, стрілецькі, артилерійські та інженерні частини, які своїми активними діями зірвали задуми ворога. Його контрударне угруповання було обезкровлене і почало відступати, а оточені війська на кінець дня 17 лютого склали зброю. Лише невеликій групі солдатів і офіцерів у ніч на 17 лютого під прикриттям хуртовини, що розігралась, удалося вирватись з оточення.

18 лютого Москва від імені Батьківщини 20 артилерійськими залпами із 224 гармат сповістила всьому світу про нову блискучу перемогу радянської зброї. Багато частин і з’єднань одержали почесні назви «Корсунських».

За відвагу і героїзм десятки радянських воїнів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу, а тисячі — нагороджені орденами і медалями Союзу РСР.

Корсунь-Шевченківська наступальна операція увійшла в історію Великої Вітчизняної війни як чудовий зразок оточення і знищення великого ворожого угруповання. Вона є яскравим прикладом високого рівня радянського військового мистецтва і показником моральної переваги радянських воїнів над ворогом. Ведучи наступ у винятково складних метеорологічних умовах, радянські воїни проявили витримку, самовідданість і непохитну рішучість добитися перемоги.

У результаті знищення корсунь-шевченківського угруповання остаточно були поховані плани німецько-фашистського командування відносно поновлення оборони по Дніпру. Разом з тим були створені сприятливі умови для дальшого розвитку наступу радянських військ до Південного Бугу і Дністра з метою повного визволення Правобережної України.

Говорячи про битву під Корсунем-Шевченківським, я завжди з глибокою вдячністю згадую своїх бойових товаришів генералів В. Н. Баскакова, В. І. Полозкова, П. Г. Гришина та інших. Користуючись нагодою, не можу не відзначити видатну роль в успішному проведенні операції командуючого 2 Українським фронтом Маршала Радянського Союзу Івана Степановича Конєва.

На закінчення мені хотілося б ще раз підкреслити, що наші перемоги над гітлерівськими військами в зимових боях 1944 року під Корсунем-Шевченківським були здобуті не лише в результаті вмілого керівництва з боку командирів і штабів, але насамперед завдяки високим морально-бойовим якостям радянських воїнів, проявленими ними мужності, стійкості, масовому героїзму і військовій майстерності, вірності справі Комуністичної партії і любимої Батьківщини.

1968 рік.

С. Я. Красовський,

Маршал авіації, колишній командуючий 2 повітряною армією

Господарі неба

Переглядаєш короткі повідомлення воєнних років і перед очима постає сувора дійсність.

Війська 1 Українського фронту під командуванням генерала армії М. Ф. Ватутіна у ході успішного наступу в кінці грудня 1943 року і в першій половині січня 1944 року розгромили угруповання німецько-фашистських військ у районі Житомира, Бердичева і вийшли на рубіж Сарни, Козятин, Охматів, Прохорівка.

«З 24 січня по 17 лютого 1944 року, — зазначалось в одному із повідомлень,— силами військ 1 Українського фронту в складі 40, 27 загальновійськових, 6 танкової і 2 повітряної армій і військ 2 Українського фронту (командуючий фронтом генерал армії І. С. Конєв) була проведена Корсунь-Шевченківська операція».

Так, славна Корсунь-Шевченківська операція завершилась оточенням і знищенням великого угруповання німецько-фашистських військ у складі 9 піхотних, танкової дивізій, моторизованої бригади і великої кількості артилерійських, інженерних та інших частин і підрозділів. Це дуже ослабило німецько-фашистські війська, які діяли на Правобережній Україні, деморалізувало їх, поклало початок нестримному рухові радянських військ назустріч перемозі.

Певний вклад у розгром ворога на берегах Дніпра внесли частини і з’єднання 2 повітряної армії, якою мені було доручено командувати. Найважливішим нашим завданням була активна підтримка бойових дій 40 і 27 армій, які перейшли в наступ 26 січня, щоб з’єднатися з військами 2 Українського фронту в районі Звенигородки і замкнути кільце навколо угруповання ворога. У напрямку головного удару частини 2 повітряної армії бомбардувальними і штурмовими нальотами подавали велику допомогу військам, що наступали. Від початку операції по 30 січня авіація 2 повітряної армії зробила 1400 вильотів, з яких близько 900 — у вінницькому напрямку, де підтримувала свої війська при відбитті контратак ворожих танків.

Завдяки героїчним зусиллям авіаторів наземні армії успішно відбили контрудари ворога в районі Лисянки, які здійснювалися з метою деблокування оточеного корсунь-шевченківського угруповання. У цих боях найбільше відзначились льотчики 5 штурмового авіаційного корпусу, яким командував генерал-майор авіації М. П. Каманін, і 10 винищувального авіаційного корпусу на чолі з генерал-майором авіації М. М. Головнею. Літаки 5 штурмового авіаційного корпусу діяли безперервно, невеличкими групами, завдаючи противнику відчутних втрат. Так, наприклад, 5 штурмовиків ІЛ-2 451 штурмового авіаційного полку (ведучий лейтенант Зарубін) завдали удару по колоні противника в районі Лисянки. За шість атак вони вивели з ладу понад десять ворожих танків.

Наша повітряна армія добре проявила себе і в здійсненні блокади оточеного угруповання противника, зриваючи забезпечення його боєприпасами і пальним. Основною базою, звідки противник перекидав вантажі для оточених, були Уманський і Вінницький аеровузли. Тут зосереджувались транспортні літаки Ю-52 і частково бомбардувальники Ю-88 і МЕ-111.

Перед нами постало серйозне завдання — повести рішучу боротьбу з транспортною авіацією противника, щоб не дати йому можливості постачати оточені війська. Саме від цього багато в чому залежав успіх у ліквідації «котла». Особовий склад повітряної армії глибоко розумів це. Були відпрацьовані різні методи боротьби з авіацією противника. 4 лютого 1944 року 6 літаків Ла-5 583 винищувального полку під командуванням заступника командира ескадрильї старшого лейтенанта Базанова супроводжували стільки ж штурмовиків ІЛ-2 у районі Корсуня-Шевченківського. При підході до цілі на висоті 500 метрів вони зустріли 16 Ю-52. Старший лейтенант Базанов наказав двом винищувачам продовжувати прикривати штурмовиків, а сам разом з 3 винищувачами атакував групу літаків Ю-52. Внаслідок сміливих і рішучих дій наші винищувачі в короткочасному бою збили 9 Ю-52, у тому числі 4 літаки збив старший лейтенант Базанов, 2 — лейтенант Богачов.