Таврований: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Увечері зібралися у Руднєвих. Поки жінки готували спільну вечерю, чоловіки грали в шахи.

Валя була повніше і солідніше витонченої Домнікії Данилівни, хоча молодше по роках. Вона відчувала себе в гостях, як вдома. Із зачіскою під хлопчика мелькала то в одному, то в іншому кінці будинку. Говорила гучним грудним голосом. Пограла з Радієм, переговорила на всі теми з подругою. Коли сіли за стіл, і тут ні хвилини не мовчала. Все розклала по поличках, спантеличила чоловіків.

Домна Данилівна не переставала посміхатися, дивлячись на свою нову знайому.

«Така проста, жвава, з нею не засумуєш», — захоплювалася вона Валентиною.

Коли випили по маленькій спирту, Семен Васильович звернувся до жінок з проханням про допомогу.

— Ми й так вам допомагаємо, чим можемо, — сказала Домна Данилівна. — Я за своєю ініціативою створюю бібліотеку. Уже вирішено питання приміщення.

Жінки разом відшукали вільну кімнату. Вирішили з особистих бібліотечок створити загальну. Валя вже віддала кілька книг, звернулася до знайомих. Ті теж відгукнулися.

Вислухавши Домну Данилівну, не втримався Григорій Іванович:

— Приходжу якось зі служби і застаю у будинку всіх жінок нашої частини за пранням червоноармійського білизни. Одні носять і кип'ятять воду, інші перуть, треті розвішують випрану.

— В чому справа? — Питаю дружину.

— Це тобі, як командиру, — наука, — відповідає вона. — Треба швидше закінчувати будівництво пральні. — І додає під сміх подруг: — Поки нема пральні, доведеться тобі пожити в штабі, а прати ми будемо тут…

— Молодець, не поступається моїй Ньомі, — посміхнувся Семен Васильович.

— Ми вирішили влаштувати свято пельменів. Як ви до цього ставитеся? — Не втрималася Валя.

— Позитивно, — відразу підтримав її Руднєв.

— Нам набридла щоденна перловка, супчик з вермішелі. Хочеться чогось смачненького, — додав Туров.

— Усім хочеться. Ми, жінки гарнізону, всіх і нагодуємо, — сказала Домна Данилівна.

— Не віримо, — засумнівався Туров.

— Подивишся, — сказала Валя.

Так жінки частини стали активно допомагати командирам в дуже важкій роботі з налагодження побуту та харчування бійців, по створенню затишку в казармах, по організації художньої самодіяльності та інших заходів.

Семен Васильович на цьому не заспокоївся. За допомогою секретарів комсомольських організацій та спортсменів-любителів в короткі терміни обладнав спортивні майданчики для гри у футбол, баскетбол та волейбол.

По весні Семен Васильович приступив до вирішення ще однієї нагальної проблеми. У багатьох кровоточили ясна, випадали зуби.

Він зустрівся з медпрацівниками.

— Що зробиш, — знизувала плечима жінка в білому халаті. — Край такий. Не ростуть ні фрукти, ні овочі. Не вистачає вітамінів.

Пішов до Барановського.

— Ви при мені обіцяли допомогти червоноармійцям з зубами.

— Я багато чого і кому обіцяв, — відповів той, коли Руднєв загострив його увагу на цьому питанні. — Що ти конкретно пропонуєш?

— Створити пошукові групи для збору дикорослого зеленого лука, черемші, брусниці та іншого.

— Не заперечую, створюйте. Ми якось не приділили цій проблемі належної уваги.

З людей, не зайнятих на основних роботах, створили десять груп і відправили в тайгу за дикорослими травами і ягодами. Кілька разів на день стали пити соки і відвари, їсти продукти з вітамінами.

Незабаром з цингою було покінчено.