Таврований: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Семен Васильович хмикнув. Прикинув, скільки доведеться чекати молодим, поки побудують Будинок культури.

— Йдемо на склад.

На складі вони загубилися в численних стелажах. Завідувач складом вже не пам'ятав, де лежить короб з тією самою установкою. Хоча він твердо знав, що така установка є.

Йому підказали, що установка живиться електроенергією від двигуна внутрішнього згоряння.

— Так би відразу й сказали!

Комірник швидко відшукав двигун. Незабаром витягнув зі стелажа пакет з ще не розпакованою кіноустановкою.

Обізнані червоноармійці розпакували її, привели в робоче положення.

— Давайте зробимо так. Ви знаходите кіномеханіка, вирішуйте інші поточні питання. Я займуся основним: приміщенням.

Хлопці зам'ялися. Вони думали, що достатньо висловити комісару своє прохання і проблема буде вирішена. А тут належало і самим побігати.

— Не чую відповіді? — Звернувся до юнаків Семен Васильович.

— З вашою допомогою все владнаємо, — нарешті знайшовся все той же червоноармієць.

Руднєв вирішив не відкладати питання в довгий ящик. Відразу звернувся до Петра Григоровича. І почув у відповідь:

— Знаю про установку. Та ніде її розміщувати. Вирішили показувати кіно, коли побудують Будинок армії і флоту.

Руднєв знав, що до будівництва установи культури ще не приступали і невідомо, коли приступлять. Щонайменше, злочинно залишати доти людей без кінофільмів.

— Безвихідних положень не буває, — зауважив він. — Давайте щось придумаємо.

— Думай, замполіт, думай. У тебе добре виходить.

Барановський перебував під впливом мітингу. Його маленьке кругле обличчя посміхалося. На об'єктах криком кричали про брак пиломатеріалів. Механіки у вус не дули. Тепер лісопилка дозволить у декілька разів збільшити розкрій деревини.

Але ідея з кіноустановкою носила елементи ризику. Петру Григоровичу не хотілося за це відповідати. Хотілося, щоб все було законно. Інакше можна потрапити до в'язниці.

— А якщо в їдальні спорудити тимчасову кабінку для кіноустановки. У нас це саме більше приміщення.

— В їдальні не можна. Санітарно-епідеміологічна служба не дозволяє. У харчовому блоці. Сам розумієш. Різні захворювання.

— А ми відгородимо кухню. Глядачі кіно з нею не будуть стикатися.

— Це не таке просте питання, як тобі здається. На великі неприємності можна нарватися. Я не дозволяю.

— А якщо ми узгодимо питання з санітарними службами фронту?

— Фронту? — Зам'явся Барановський. — Треба подумати.

Семен Васильович через політичне управління фронту домігся дозволу на показ фільмів у їдальні. Незабаром жителі укріпрайону кілька разів на тиждень переповнювали їдальню, дивилися кінофільми і шумно їх обговорювали. «Броненосець Потьомкін», «Земля». На «Чапая» у великій будівлі їдальні взагалі не можна було протиснутися. Тому його показували цілий тиждень.

Конкретні справи для людей підняли авторитет Руднєва. Але він не думав зупинятися. Якось запропонував Григорію Івановичу.

— Як би нам зустрітися по-сімейному. Є дуже важлива розмова.

— Просто. Наприкінці дня зберемося у мене чи у тебе, поговоримо.

— Давай так і зробимо. Ти в шахи граєш?

— Уже не пам'ятаю, коли останній раз сідав за дошку.