День гніву: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ось, людкове, християнська братіє, що нам роблять пани, ось як знущаються…

Крізь юрбу сироматні[23], голоколінків Томаківського острова, до воза, де стояв дебелий парнюга, званий бурсаком, із носом, мов слива, й чорним тонким вусом, протиснувся голомозий. Без шапки, босоніж, в одній серм’язі зверх голого тіла, порепаний від вітру, зчорнілий від побігу. Скинув свиту, скочивши на колеса, показав спину — аж чорну, таку посмагану.

— За жолудне, що не дав, жолуді збирав, щоб помолоти на жорнах, діточкам попоїсти, ось що, панове отамання, від його мості пана Пронського, щоб він і діти, і внучата, й правнучата його поздихали від безвітря, безводдя, щоб чума їх пожерла!..

— Пронський, знаємо, знаємо… В того й рогате беруть, і ставщину[24], й спасне[25], й сухомельщину[26], й поємщину[27]…

— Й дудок[28] беруть, сацюги…

— Слово, — крикнув бурсак і знов скочив на воза, — что єсть мучительство фараона противу поляков тиранству?..

— Свого вдома не маєш, хіба опріч жони…

— Бре’! І жону твою затягне собі в альков, коли йому забагнеться.

— Чума, браткове…

— Щоб їх пранці поїли, краще аркан, ніж пан!..

Від воза, як зайняв, таборились збігці й козаки. Під скелею, що розбивала хвилі, під велетенськими лопухами, а їх тіні ставали великі, як від дерев, лежали люди покотом на кожухах, біля возів парскали коні, степові, кошлаті, тарпанні, басували де-не-де бахмати[29], а на возі димили друзі люльками. Об стару грушу сперли сотки кіссів, тут же коваль перегартовував коси й ржаві шаблі. Ставало завізно й глітно. За ці ночі набились із того боку сотні нових збігців.

скиглили лірники біля кітлів[30]. Підсліпуваті, підіймали голови, як гусаки, тягнулись до світла. Другого заїдала нужа, й сорочки в лірників подубіли, просмолені вщерть.

— Звідкіля, божі люди?..

— З-під Полонного, братику… Красногуз Потоцький жити не дає, суча мати його породила на світ, жидам церкву віддав, всіх божих людей женуть, в кочі запрягають.

— Але кара буде, людкове, страшна кара з Карпат підведеться, — загудів другий дід. — Вершник виїде на шпиль, сам-друг, а на сідлі везе потвору, сиріч єхидну, хоч голова в неї людська. Вергне тую потвору в Дунай-ріку, а сам оберне своє лице, ще страшніше, бо се смерть. Се загибель панам…

— Слухай, сірома, слухай і запам’ят[ов]уй…

Не всі слухали муркотіння лірників. Коло них збирались здебільше літні й вже випочилі на базавлуцькому безділлі уходці. Іншим було не до них. Купами стояли одні довкруги казанів, ждучи каші, вихудлі вщерть; деякі з них ледве ходили, інші сиділи, підобгавши ноги, хто голий, хто в жовтій од глини сорочці, хто в сірому шкаматті. Висушені, як тарані, з позападалими сльозоточивими очима, з костомахами, що випирали з чорнілого тіла. Вошва їх обсідала, з гирей[31] змітали їх пригорщами, ятрились у вередах[32] їм ноги, сині чиряї з довгого перебування у воді випинались на шиях, червиве й покалічене було те братство.

— А то б саламахи достати, — зітхав каправий завошивлений подолянин. Навкарячках біля нього їв жито з пригорощі той, що утік від Пронського. Він повеселішав. Очі йому світились. А хлопчак, що біля нього лежав, жуючи задумано соломинку, накрив голову від сонця великим лопухом. Шапки у нього не було.

— На срібній мисі буде мені пані Пронська, пранці б її задавили, фазанів подавати, Максиме, щоб я з того місця не встав…

— Так-таки гадаєш?

— Присяйбі, Максиме…

— Я б з тої срібної миси, — мудро озвався Максим, — та кулі лив, та в серце, та в панське, та в гадюче посилав.

— Ти з Заслава, чувать?

— З Росави я, і цей малий прибився. Удвох ми з останнім снігом вирвались.

— Чий ти?

Хлопчак не дивився на кріпака пана Пронського (його звали Вовгурою), русявий кучер вибився з-під лопуха. Хмурив чоло.

— А тобі що?

— Не можеш мовити?..

— Тобі либонь ні…

— Вельми ти задавакуватий.

[23] Сироматня — сірома, біднота.

[24] Ставщина — податок за вилов риби у водоймах, що належали шляхтичам.

[25] Спасне — податок за право пасти худобу.

[26] Сухомельщина — плата за помел.

[27] Поємщина — мито за укладання шлюбу.

[28] Дудок (дуда) — плата за хрещення дітей.

[29] Бахмат — бойовий верховий кінь.

[30] Кітел — казан.

[31] Гиря — голова.

[32] Веред — гнійний нарив, болячка.