Норвезькі народні казки: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Норвезькі народні казки

Вступне слово

Діти, ви, напевне, вже прослухали та й самі прочитали не одну казку. Більшість тих казок, які ви слухали або читали, називають народними. А чи ви задумувались над тим, чому їх так називають і коли, за яких умов вони складені?

Люди почали складати казки в сиву давнину, задовго до того, як навчилися писати, і передавали їх із уст в уста, з покоління в покоління. В тих казках відбивалися їхні уявлення про світ і про обставини, в яких вони жили. Але де не означає, що той світ був казковий, не такий, як тепер. Ні, просто люди тоді ще дуже мало знали про нього, в явищах природи, які тепер нам здаються звичайними і буденними, бо ми можемо їх пояснити законами науки, вони вбачали дію якихось фантастичних сил, приязних або ворожих, добрих або лихих, сил, яких треба уласкавлювати або з якими треба боротися.

Людям було тоді дуже важко здобувати собі харч і одяг, будувати житло, забезпечувати себе всім необхідним у житті, бо вони не мали ані тих знань про навколишню природу, що маємо ми, ані таких знарядь праці, які є тепер у нас. На них з усіх боків чигали небезпеки, і ті небезпеки їм уявлялися живими постатями, що мали або людські, або тваринні риси, або людські й тваринні разом. Тобто люди надавали тим лихим або добрим істотам, які їм ввижалися в навколишній природі, рис, відомих їм із свого власного досвіду. І діяли ті казкові істоти так, як підказував людям їхній власний життєвий досвід. Отже, можна сказати, що в казках люди передавали наступним поколінням свій досвід, здобутий у тяжкій боротьбі за існування.

З часом люди забували, хто перший склав ту чи іншу казку, все нові оповідачі переказували її новим слухачам, вона переходила із сторіччя в сторіччя і на цьому своєму довгому шляху, бувало, й потроху змінювалась, бо коли оповідач був талановитий, умів гарно розповідати, то додавав до казки щось своє, цікавіше для слухачів, ближче до їхнього життя, і пропускав те, що стало за цей час нецікавим або й незрозумілим. Отже, кожну казку творило багато людей, творив народ. Тому ми й називаємо їх народними. В них відбилося реальне життя того народу, який їх склав. І коли ми читаємо їх, то знайомимося з умовами, в яких народ жив, з його звичаями, уявленнями про добро і зло, про норми поведінки в людському суспільстві. Сказане тут стосується і норвезьких народних казок. У них також відбито реальне життя норвежців.

Норвегія — північна країна на Скандінавському півострові. Клімат там суворий: зима довга й темна, а літо коротке. В таких природних умовах людям завжди жилося нелегко. Частину норвежців споконвіку годувало холодне, бурхливе море, а частину — ліс і непривітні гори. Тому в їхніх казках дія відбувається здебільшого або на морі, або в лісі чи в горах.

Стародавні норвежці населили свої нетрі й непролазні гори уявними істотами — тролями. І саме тролі та ставлення до них людей — одна з найцікавіших і найхарактерніших рис цих казок. Тролі відрізняються від казкових істот, витворених уявою інших народів: скажімо, від чортів у наших казках, від джинів у казках народів Сходу тощо. Це майже такі самі люди, тільки трохи загадковіші, химерніші. Вони, як правило, живуть у надрах гір, ведуть своє господарство так само, як і люди, тільки що худоба в них інша: замість овець — ведмеді, замість ягнят — песці. Проте, як буває між сусідами, люди й тролі часто ворогують і намагаються чим тільки можуть допекти одні одним. Люди вважають тролів гіршими на вроду, дурнішими й лихішими за себе, тому й не люблять їх і неохоче спілкуються з ними. Серед норвежців у давнину існувало навіть повір’я, що тролихи часто підмінюють людських дітей своїми. Коли дитина в когось виявлялася калікою чи мала погану вдачу, люди вважали, що то троленя.

Норвезький народ порівняно з іншими невеликий, а має у своїй скарбниці дуже багато казок. І це також викликане умовами, в яких він жив. Норвегія — рідко заселена країна. Навіть тепер на всій її території, трохи більшій, ніж половина нашої республіки, живе населення менше, ніж у самій лише столиці України, місті Києві, та Київській області, — а ще менше його було в давнину. І коли до якогось відлюдного хутора навідувався рідкісний гість чи просто випадковий мандрівник, то від нього найперше чекали нових історій та казок. Тими історіями та казками норвежці скрашували собі довгі вечори і збагачували свої знання про навколишній світ. Така усна творчість стала в Норвегії міцною традицією — кожен хутір, кожне село мало своїх оповідачів і поетів.

У пізніші часи народні казки в Норвегії, як і в багатьох інших країнах світу, почали записувати й видавати. Перекладали їх також іншими мовами за межами Норвегії. Твори невідомих оповідачів стали доступні кожній людині, що вміла читати. Ось і ви, діти, маєте змогу познайомитися в цій книжці з найвідомішими казками Норвегії.

Ольга Сенюк

Як курка врятувала світ

Якось увечері курка вилетіла на високого дуба та й заснула. І приснилося їй, що коли вона не піде на Лису гору, то весь світ загине. Вона швиденько злетіла додолу і так як була вирушила в дорогу.

Іде вона і зустрічав півня.

— Добрий день, півнику — золоте пір’ячко, — вітається курка.

— Добрий день, курочко-чубарочко, — відповідає півень. — Ти куди так зарані?

— Та йду на Лису гору, а то загине весь світ.

— Хто тобі сказав? — питає півень.

— Я цієї ночі спала на дубі, і мені таке приснилося.

— То й я піду з тобою, — каже півень.

Ідуть вони, йдуть і зустрічають качку.

— Добрий день, качко-крячко, — вітається півень.

— Добрий день, півнику — золоте пір’ячко, — відповідає качка. — Ти куди так зарані?

— Та йду на Лису гору, а то загине весь світ.

— Хто тобі сказав, півнику — золоте пір’ячко? — питає качка.