— Зі Світланою Анатоліївною.
«З жінкою без майбутнього?»
— Зі Стасом.
«О-о-о-о, з цим хтивим спортсменом?»
— Ти переслідуєш мене? — Піддослідна болісно скулюється на дивані. — Навіщо?
— Я турбуюся…
Мовчанка.
— Тасю, послухай-но. Усі люди в цьому світі шукають свою половинку…
Дівчина скептично гмикає.
— Усі! — Жар говорить із притиском. — Усі шукають, але більшість не розуміє, що половинка — це віддзеркалення, протилежність того, хто шукає, що половинка складається з тих рис, яких не вистачає їм самим. Ти потрібна мені. Без тебе я — млявий позитивний суб’єкт. А ти? Ти без мене — жорстока, ображена на весь світ стерва.
Здавлений смішок.
— Але разом ми стаємо людьми. Коли двоє зближаються, вони притираються і їм передаються часточки одне одного. Не відкидай мене.
Тасіта курить. П’є пиво. Дивиться в стелю. Її щоками течуть сльози.
— Я спала з дівчиною.
— Я знаю.
— Я пропонувала переспати Стасу.
— Я знаю.
— Я знову перестала вірити в себе.
— Я знаю.
— Чому?..
— Тому що ти не можеш побороти морок. Тому що тобі самотньо. Тому що п’єш. Тому що моє почуття сильніше за все це. Тому що я вірю тобі і в тебе. І не кажи мені більше, що не варта світла. Усі дають слабину. Але не всі сходять на вершину. Ти — зійдеш. І не через мене. Не через когось іншого. А через те, що ти любиш життя. І не дозволиш собі змарнувати його так.
Цигарка гасне.
— Приїжджай до мене. І ні до кого іншого.
Жар знову подарував їй своє тепло.
20.03
Мама миє посуд. Тася сидить за її спиною, підібгавши ноги під себе.
— Ма’?
— Що?
— Ти колись кохала?
— Дурне запитання. — Мама по-доброму посміхається. — А як же я, по-твоєму, вийшла заміж за твого тата? У нас, звісно, не ідилія, але ми любимо одне одного навіть зараз.