– Громадянине!
– Що?
– З вас ще гривеник!
– З мене? гривеник? за що? Я ж вам і так дав більше умовленого,
Я був вражений і почув себе зачепленим, Я передчував: наближається буря.
Погроза звисла над моєю головою.
Я вирішив не поступатись.
Він зберігав спокій.
– А налакував вам носки. За це окремо гривеник.
Я спробував його переконати. Я говорив якомога лагідніше.
– Алеж! Я навмисне, щоб уникнути важких супеечок, спитав скільки треба заплатити. Я не торгувався. Я дав вам більше. І тепер ви вимагаєте ще знов.
Він був упертий.
– За з лаком ще десять копійок!
Я зрозумів, він діяв з принципу. Він мусів був діяти ак, як він діяв. Він не міг інакше. Чищення черевик це був для нього жаден механічний процес; це був творчий акт, переживання, життєва подія, відношення між людьми. Він був жаден ремісник, автомат, механічний робот. Процедура чистки не була б завершена, якщо б вона обійшлася без вибуху почуттів, без малої виконаної ним і мною драми або комедії.
Він настоював, в відмовлявся. Ми вирішили звернутися до міліціонера, але поблизу не було нікого.
Нарешті, роздратований, він сказав:
– Хай буде! Поставте черевика знов на скриньку. Я почищу вам черевики на десять копійок назад.
І він зробив так: він почистив черевики на десять копійок назад, він здер лак.
Я пішов, і носики моїх черевиків більше не відбивали ні неба, ні акації, ані будинків.
Курортна пригода
Він увійшов до купе і поклав свою валізку на полицю. За спиною почув гнучкий і співучий голос.
– Чи не в цьому купе дванадцяте місце?
Він повернувся. В дверях на порозі стояла молода жінка. Маленька голівка на тонкій шиї. Стрункі ноги в фільдеперсових панчохах кольору беж.
З вишуканою люб’язністю він відповів:
– Тут! Прошу! Верхня полиця!
ї показав рукою на свободну полицю вгорі.
Побіжно глянувши, вона рішуче заявила: Верхня? Цього не може бути!
Вона категорично заперечувала можливість чогось подібного.
– Я ж ясно сказала касирові на міській станції, щоб він мені дав нижню полицю!
Вона підкреслила: