Свобода: читать начало книги онлайн

Наприкінці тієї зими мати Волтера у Гранд-Репідз знепритомніла від легеневої емболії прямо на підлозі магазину жіночого одягу, де вона працювала. На Бар’єр-стрит місіс Берґланд була відома своїми візитами на Різдво, дні народження дітей та її власний день народження, до якого Петті завжди водила свекруху до місцевої масажистки та частувала лакрицею, австралійськими горіхами й білим шоколадом, її улюбленими ласощами. Меррі Полсен згадувала її недобрим словом, звала її «міс Б’янка» на честь матінки-миші в окулярах, одного з персонажів дитячих книг Марґері Шарп. У неї було зморщене, але колись гарне обличчя та тремтливі щелепи і руки, одна з яких сильно висохла через дитячий артрит. Вона була зовсім слабка, майже каліка, гірко говорив Волтер: скалічена життям, сповненим важкої праці через п’яницю-батька у придорожньому мотелі, що біля Гіббінга; проте вона завжди воліла лишатись незалежною й виглядати елегантно у свої вдовині роки, тож продовжувала приїздити на своєму старенькому «Шевроле-кавальєр»[9] до магазину жіночого одягу. Тільки-но Петті та Волтер отримали новину про її нездужання, вони одразу поспішили на північ, лишивши Джоуї на опікування його зарозумілої старшої сестри. Невдовзі після того, як було розпочато молодіжний секстиваль, який Джоуї влаштував у своїй спальні, щоб виказати непокору Джесіці, та який завершився лише з раптовою смертю та похороном місіс Берґланд, Петті змінила своє ставлення і стала значно саркастичнішою сусідкою.

— До речі, Конні, — казала вона тепер, — така мила маленька дівчинка, таке собі тихе безневинне дівча, та з такою бездоганною матір’ю. Знаєте, я чула, нібито Керол завела собі нового дружка, який будь-кого задовольнив би; здається, вона ще й старша за нього вдвічі. Було б просто жахливо, якби вони зараз поїхали, адже Керол стільки всього зробила, аби прикрасити наше життя, чи не так? А Конні, так-так, я і за нею скучала б. Ха-ха, така вже собі тиха, та мила, та вдячна.

Петті виглядала тепер розгубленою та схудлою тіткою із сірим, через нестачу сну, обличчям. Неймовірно тривалий час пройшов, доки вона стала виглядати на свій вік, але зараз, нарешті, Меррі Полсен було винагороджено за всі її очікування цього моменту.

— Можна із певністю сказати: вона все збагнула, — ділилася думками Меррі із Сетом.

— Втрата їхнього щеняти остаточно її добила, — відказав Сет.

— Ага, саме так, втрата, — всміхнулася Меррі. — Бідний, безневинний Джоуї, його вкрала одна маленька розумна та енергійна особа по сусідству.

— Але ж вона старша за нього на півтора року.

— О, лише за календарем.

— Кажи, що хочеш, — відповів Сет, — але Петті й насправді дуже любила матір Волтера. Авжеж, їй боляче.

— Знаю, знаю, Сете, все я знаю. І тепер мені теж дійсно її шкода.

Сусіди, хто спілкувався з Берґландами ближче за Полсенів, розповідали, що міс Б’янка лишила свою маленьку мишачу домівку на маленькому озері біля Гранд-Репідз Волтерові, а не його двом братам. Казали, що між Волтером та Петті виникла суперечка з приводу того, що робити з будинком: Волтер хотів його продати й поділитися тими грошима з братами, а Петті наполягала на тому, що він має вшанувати бажання матері винагородити його за те, що був таким гарним сином. Молодший брат Волтера був військовим і жив у пустелі Мохаве, на базі військово-повітряних сил, а старший брат присвятив своє доросле життя, як і батько, непомірним пиятикам, сидячи на шиї в матері, але зневажаючи її. Волтер та Петті завжди влітку відправляли дітей на декілька тижнів до матері; іноді до них приєднувався дехто з друзів Джесіки, і всі вони казали, що будинок там був простим та сільським, але не жахливим. Можливо, через Петті, яка й сама бувала напідпитку — її обличчя вранці, коли вона виходила з парадних дверей, щоб забрати загорнуту в блакитний пакет газету «Нью-Йорк таймс» та «Стар-Тріб’юн», загорнуту в зелений, свідчило про значну кількість випитого «Шардоне», — Волтер, зрештою, погодився залишити дім як місце для відпочинку. І В червні, тільки-но завершився навчальний рік, Петті забрала Джоуї на північ, щоб він допоміг їй викинути все зайве із шухляд, вичистити й перефарбувати все, в той час як Джесіка лишилася вдома з Волтером, щоб відвідувати додаткові заняття з поезії.

Того літа дехто із сусідів (Полсенів серед них не було) відправили своїх хлопчаків погостювати в домі на озері, і там вони дізналися, що Петті почувається набагато краще. Один із батьків особисто описав її Сету Полсену — засмаглу та босу, в чорному цільному купальнику та джинсах без ременя; Сету це дуже сподобалося. Усі відкрито наголошували на тому, яким уважним і веселим був там Джоуї та, це всім здавалось, як добре він проводив там час із матір’ю. Вони обоє запросили всіх гостей приєднатися до них у складній грі, яку назвали «Асоціації». Петті сиділа допізна перед телевізором своєї свекрухи, вражаючи Джоуї знанням ЗМІ шістдесятих років та сіткомів сімдесятих. А коли Джоуї побачив, що їхнє озеро не відмічене на жодній із місцевих карт — то насправді був великий ставок, біля якого стояв їхній будиночок та ще один, — він нарік його Безіменним, і Петті часто промовляла цю назву ніжно й сентиментально: «Наше Безіменне озеро». Коли Сет Полсен дізнався від тих самих батьків, які повернулися звідти, що Джоуї проводить довгі години за роботою, прочищаючи труби, підстригаючи чагарники та зішкрябуючи фарбу, у нього виникли серйозні підозри, що Петті платить Джоуї солідну зарплатню за його послуги і що вони уклали певну угоду. Проте ніхто не знав цього напевно.

Щодо Конні, то Полсени й подивитися, не могли у бік будинку Монагенів, щоб не побачити дівчину біля вікна. Вона й справді була дуже терплячою, а її обмін речовин, мабуть, і зовсім уподібнився метаболізму риби взимку. Вечорами вона працювала, прибираючи брудний посуд зі столів у мережі забігайлівок «У. А. Фрост», але вдень сиділа на сходинках ґанку, чекаючи, в той час як повз неї проїжджали вантажівки з морозивом, а надворі грались молодші діти. У вихідні вона сідала на садовий стілець біля будинку, зрідка поглядаючи на енергійну, бурхливу, безсистемну роботу з вирубки дерев та будівництва, яку влаштував материн новий бойфренд Блейк разом із товаришами-робітниками, що навіть не мали членства у профспілці; але переважно вона просто чекала.

— Конні, як справи, що цікавого останнім часом? — питався Сет з алеї.

— Ви маєте на увазі, окрім Блейка?

— Так, окрім нього.

Конні на мить замислилася, а потім похитала головою.

— Та нічого такого, — відповіла.

— Мабуть, нудьгуєш?

— Не дуже.

— В кіно ходиш? Книжки читаєш?

Конні подивилась на Сета своїм звичайним немигаючим поглядом, в якому читалось: «У нас немає нічого спільного».

— Так, «Бетмена» бачила.

— А як там Джоуї? Ви ж були дуже близькі, закладаюсь, ти за ним скучила.

— Він повернеться, — відповіла вона.

Коли ту стару проблему із цигарками з боку Керол було розв’язано — Сет і Меррі визнали, що, ймовірно, трохи перебільшували, розповідаючи про купу недопалків у басейні, й зреагували занадто бурхливо, — вони відкрили в Керол Монаген багате джерело енциклопедичних знань у сфері політики місцевої демократичної партії, а до цієї теми Меррі мала все більшу й більшу прихильність. Керол сухим спокійним тоном розповідала жахливі історії про брудні політичні схеми, про затоплені й забиті труби, про шахрайство на тендерних торгах, про проникні заслони, про цікаву математику й отримувала задоволення від того, як Меррі лякалась від усього цього. Меррі приходила, щоб плекати в Керол її здібність розповідати повчальні історії про корумпованість громадян, з якою Меррі мала намір боротися. Головним було те, що Керол, здавалось, ніколи не зміниться — розмальована, вона продовжувала свої щочетвергові прогулянки з усіма поспіль, рік за роком, підтримуючи тим самим патріархальні традиції в міській політиці.

Але потім, раптово, вона докорінно змінилась. У той час з’явилась така собі мода на зміни. Міський мер, Норм Коулман, змінив свої політичні погляди на республіканські, а колишній професійний борець очолив владний апарат міста. Каталізатором у випадку Керол став її новий бойфренд Блейк, молодий водій екскаватора із цапиною борідкою, якого вона зустріла у своєму патентному бюро й заради якого раптово змінила свою зовнішність. Геть пішли її складні зачіски та одяг ескорт-дівчат: тепер вона мала зручні штани, просту коротку стрижку та мінімум косметики. Вона стала абсолютно новою Керол, якої ніхто до того не бачив, по-справжньому щасливою Керол, яка життєрадісно вистрибувала з «фордівського» пікапа Блейка, наспівувала пісень з церковного хору, ходячи туди-сюди вулицею, і з силою грюкала пасажирськими дверцятами. Незабаром Блейк почав проводити ночі в її домі, блукати по двору в майці «Вікінгз»[10], розшнурованих робочих черевиках та з банкою пива в руці; а невдовзі він знищив усі дерева на її задньому дворі, шаленіючи на своєму орендованому екскаваторі. На бампері останнього було написано: «Я білий і маю право голосу».

Полсени, які тільки-но самі завершили затяжний ремонт будинку, не дуже хотіли б скаржитися на весь той гамір та галас, а Волтер, який жив по другий бік, був надто милий або зайнятий для цього; але коли Петті врешті-решт повернулася додому наприкінці серпня, після того як декілька місяців провела за містом разом із Джоуї, вона просто місця собі знайти не могла — обійшла всю вулицю, кожного сусіда, з божевільними очима обмовляючи Керол Монаген. «Перепрошую, — казала вона, — що тут відбувається? Хтось може мені це пояснити? Хто оголосив війну деревам, не повідомивши про це мене? Хто такий цей Пол Баньян[11] на екскаваторі? В чому справа? Чи вона більше не орендує? Хіба можна вирубувати дерева, якщо орендуєш? Як можна зносити задню стіну будинку, коли ти ним навіть не володієш? Чи вона якось викупила ділянку, а ми цього не знаємо? Та як би їй це вдалося! Вона навіть лампочку поміняти не може, не покликавши на допомогу мого чоловіка! „Перепрошую, що турбую тебе під час обіду, Волтере, але коли я сьогодні спробувала ввімкнути світло, нічого не вийшло. Їй б не міг зайти подивитися? Ой, милий, поки ти тут, не допоможеш мені із підрахуванням податків? Мені вже завтра сплачувати, а я тільки-но нігті пофарбувала“, — казала вона. Як така особа може викупити землю? Чи їй вже не потрібно розраховуватися за нижню білизну із „Вікторія Сікрет“? Та як їй тільки вдалося зійтися з хлопцем? А як же ж той товстун із Міннеаполіса? Чи хтось має відкрити йому очі?»

Доки Петті не дісталася дверей Полсенів, які були одними з останніх у її списку, вона не отримала жодної відповіді. Меррі пояснила, що Керол Монаген і справді більше не орендує. Дім Керол був одним із декількох сотень, які управління житлового господарства викупило в смутні часи, а тепер розпродує за договірною ціною.

— Чому ж я про це не чула? — здивувалася Петті.

[9] «Шевроле-кавальєр» — автівка середнього класу, що виготовлялася з 1982-го до 2005 року компанією «Дженерал моторс».

[10] «Вікінгз» — міннесотський футбольний клуб.

[11] Пол Баньян — міфічний лісоруб, якого вигадали американські лісоруби у 1800-ті роки, щоб привнести трохи гарного настрою до їх важкої роботи.