На пагорбах, які лежать вночі
Тоді починається вечір. Саме тоді
Немає такого світла й такого проміння
Світло горіло всю ніч до ранку
— Де твій брат, чуєш, де твій брат?
Вони навіть можуть жити в різних містах
На перевалі дим
Заходь за мною в сніг
Зима приносить віру і спокій
Хтось підглядає за тобою в шпарку
На кораблі вантажать зерно
Все, як сто років тому
І стільки світла. Щоразу. Навіки.
Виверни рукави осель
І хотілося б дякувати за можливість не відповідати
Здавалося б, найпростіше — торкатися неможливого
Стільки дощу не вмістить жодна весна
Ловити її, мов рибу, не відходити від води
Люби, люби своє ремесло
Я танцюю, — говорить вона, — доки падає сніг