Помирана: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ти ба, правильно. А знаєш, чого ми так читаєм і говорим? — екзаменував Нельсон далі.

— Бо Сава так навчив, — стенула Майя плечима.

— А чого він так навчив?

— Я шо, дожна все знать?! — розізлилась Майя.

— Того шо ми — автономіка! У нас своя особа шняга єсть на все, ілуха.

Не прощаючись, Нельсон поспішив до Корита. Чоботи грузли в набухлій твані і виривалися з неї з натужним звуком — «цвок-цвок». Розкисла земля тягнулася за ним, як непотрібна жінка в пошуках розради.

Гектор порпався в макулатурі. Над Коритом після грози розвиднилось і засиніло. Таке траплялося тут рідко й ненадовго. З висоти сміттєвого плато тепер було видно навколишні мертві пустирища. Божена гукнула Нельсона, і він почав вибиратися з нори, яку копав на її ділянці. Нельсон простягнув їй жовту м’ятну жуйку в розірваній упаковці — перший трофей занурення. Божена поклала жуйку на язик і задивилася на довкілля з байдужою лагідністю.

— Диви, як класно стало, — мовила вона до Нельсона.

Гігантським журавлем лежав перевернутий на околиці селища підйомний кран. З його допомогою раніше щось робили там, при залізниці. Але кран врешті втрапив у каналізаційний пролом, похитнувся і встромив свій «дзьоб» у щебінь.

Двоповерхові бараки Соцбуду роззявляли чорні пащі битих вікон. Нельсон подумав про те, що після смерті Сави там уже майже ніхто не живе — в цілому кварталі. У бараках великі розсохлі віконні рами, непрактичні в боротьбі зі сміттєвими завірюхами. Обігрівати тамтешні кімнати також проблематично. Те, що у минулих поколінь вважалося вигодами, тепер лише ускладнювало виживання. Нельсон укотре відчув, як стискається його світ, як він стає дедалі вужчим, тугішим, жорстокішим.

— Монро! Диви, Монро! — раптом загукали на сусідніх ділянках шукачі.

— Монго, Монго! — загорлав і собі Гектор.

Нельсон простежив за поглядами й узрів маленьке диво. З розкошланої поверхні Корита піднімався туманець. За хвильку він оформився в чітку світлу хмарку, витягнувся по вертикалі метрів на три й завис у повітрі. Монро було духом Корита. Його поява завжди викликала у коритян пожвавлення від зустрічі з трансцендентним.

Кілька хвилин усі спостерігали, як мерехтить і сріблиться Монро на тлі далекої блакиті. Потім з улюлюканням взялися кидати в нього все, що траплялося під руку — цеглу, каміння, болти, уламки кухонного начиння, яких було навколо вдосталь. Предмети лишали в хмароподібному тілі Монро рвані діри, що повільно затягувалися. Нельсон не брав участі в цих веселощах. Він лише нудьгував, дивлячись, як коритяни тратять свої скромні сили на боротьбу з невловимою серпанковою істотою.

Помалу грайливий запал розвіявся, і всі знову почали повертатися до своїх скорботних пошуків. Монро спочатку втратило форму, скрутилось у моток вати, а потім випало на сміттєзвалище срібною росою. Ця незбагненна й безрезультатна вистава закінчилась.

Гектор знайшов кілька сторінок кольорового журналу з голими жінками. Він уважно роздивився всі фото. А потім силкувався прочитати фрази, надруковані на сторінках.

— Адзипакус, — невдоволено сичав Гектор, вглядаючись у літери, що ніяк не складалися в зрозумілі слова.

Божена стояла по горло у виритій ямі і ногою промацувала дно.

— Посвіти, туто обувка якась, — попросила Нельсона.

Він клацнув пластиковим ліхтариком, діоди вже на ладан дихали, бо знайти на Кориті батарейки з залишковим зарядом було майже нереально. Божена присіла і витягла з-під спресованого утилю високий жіночий чобіт невизначеного кольору. Потім подала Нельсону і другий. Зіпсуті замки розлізлися й забилися пилом. На підборах чобіт присохла світло-жовта глина. Нельсон задумався про інші землі, на які хотілось би глянути хоча б одним оком, але тут же обірвав потік своєї мислі. Від старших він чув лише одне — що Вони Там занадто ворожі до коритян, тому треба щосили триматися за свій клаптик землі.

Божена підскочила, щоб виважитись на руках і вилізти з ями, але не втрималась і зі сміхом провалилася назад. Зненацька опора під її ногами зникла, і вона посунулась униз, чіпляючись кінчиками пальців за «стіну» своєї нори. Нельсон почув глухий звук падіння маси відходів, що обвалилися в якусь іще глибшу порожнину Корита. Божена застогнала. Він відкинув ліхтарик, подав руку, вхопив її за самі пальці.

— Бро, дуй сюди! — покликав він Гектора на допомогу. Але між ними було півсотні метрів нерівної і нетвердої поверхні.

Божена підтягнула одну ногу і носком обперлася об блок пінопласту, що стримів, як сходинка. Нельсон зміг ухопити її за руку й потягнув. Божена була легенькою, але він не міг похвалитися силою. Плечистий Капрон тут упорався б краще.

Враз десь унизу під завалами застугоніло, звідти долинув чи то грім, чи то рик.

— Ханакус… — в очах Божени надія змінилася страхом.

Шар відходів заворушився, почав надиматися, наче під ним блискавично ріс гігантський гриб. Нельсон напружив жили, боковим зором побачивши, що Гектор уже близько. Відходи під ногами почали вібрувати й розлазитись. Нельсон по коліно провалився в щілину між шматками гіпсокартону. Але Гектор уже схопив Божену за другу руку, і вдвох вони підтягли її з нори майже до пояса. Аж раптом у норі з-під рихлого мотлоху з ревом з’явилася здоровенна паща з частоколом зубів, за нею випнулись дві пласкі лапи-лопати з пазурями. Ніздрі, що стриміли над пащею, різко втягнули повітря. А потім звір гребнув передніми лапами, здоровенні вузли м’язів заграли на його плечах, вкритих темною, лискучою щетиною. Вздовж хребта настовбурчились нарости у формі шипів. Він ривком піднявся ще на півметра, і цього було достатньо, щоби паща капканом замкнулась на правій нозі Божени.

— Не одпускааааай!..

Нельсону її крик здався безконечним.

ІІ

У доктора Фрезе, як завжди, було зимно. Колишнє бомбосховище, де він мешкав і оперував, пахло хімікатами. Коридор упирався в двері операційної. Під стелею з-під порваних клаптів скловати чорніли труби. Стінами скрапувала вода, і від того вони лисніли.