Ініціація: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— А-а-а… Дах потік! — Машина зірвалася, помчала геть, а пес усе гарчав їй услід. І лиш коли автівка зникла з поля зору, підійшов до жінки, глянув на неї, як старший, як той, хто може наказати почистити зуби! І вимити руки. Як ватажок.

Жінка закивала псові, ніби погодилася, і, коли той посунув із траси в лісок на узбіччі, до кількох повалених дерев і гнилих їхніх пеньків-зубів, скрутився під одним, покірно пішла слідом. Важко опустилася на повалене дерево, як на довгоочікувану чисту постіль, глянула на сонце. Темними напівпрозорими руками вечір саме настирливо пробував загасити сонце, та тільки обпікся. Сонце звикло тонути самостійно, без зовнішнього втручання.

Пес недовго відпочивав: сухе печиво хоч і підтримувало сили, але й нагадувало, що варто пошукати більш поживну їжу. Став на лапи, підійшов до старенької, заглядав у вічі: вставай, людино, час рухатися далі.

Старенька закивала, ніби точно розшифрувала собачий погляд, спробувала підвестися, та сил бракувало: лиш хитнулася, знову опустилася на повалене дерево. Пес зрозумів: якщо сьогодні ж не нагодує людину зі своєї зграї, людина помре. Заскавучав, ніби вибачився, лишив стару жінку в лісочку, побіг до траси. Метрів за тридцять попереду світилася АЗС. Пес завмер, довго вдивлявся у вогні, і якби люди могли прочитати собачі думки, то взнали б: пес наважився на відчайдушний вчинок — напасти на АЗС.

Справа та була приреченою на поразку: місцевість біля заправки гола-прострілюється, до сміттєвих баків не підібратися, бо поряд завжди юрмляться люди, а всередину взагалі не прорватися. Та звідти, зсередини, так смачно пахло ковбасками, що пес забув про страх, бо ватажкові не варто про страх і згадувати. Ватажок має зграю зберегти.

До справи взявся з розумом. Не кинувся до АЗС напролом, підкрався, биту годину спостерігав: уздрів і зграю місцевих псів, які чи то охороняли АЗС, чи то підгодовувалися біля людей, і бокові двері будівлі заправки, які так само, як і центральні, вели до омріяної їжі. Лишалося дочекатися ночі. Пес повернувся до людини і, коли вона вкотре спробувала встати, аби продовжити шлях, загарчав сердито: сиди, сиди.

— Миколко, ти став дорослим, — відказала стара жінка.

Ніч прийшла не сама — з вітром, з дрібним дощем. Старенька скрутилася на землі біля пня, пес тулився до неї, грів, але то мало допомагало: людина тремтіла від холоду, не могла забутися хоч уві сні. Дощ укрив її лице, а пес подумав: плаче… Завив, лизнув стару жінку в обличчя, наче пообіцяв красне щастя зранку, побіг у бік заправки.

Підкрався, причаївся, вдивлявся довго. Нікого. Ані автівок, ані людей. Навіть місцеві пси не відчували конкурента: або дрихли на задньому дворі заправки, або подалися в свої мандри. Пес все вагався: перебігав із місця на місце за декілька метрів від АЗС, ніяк не наближався. Аж ось до заправки з траси повернула легкова машина. Пес зірвався, побіг поряд. Ховався за машиною, зиркав на двері. Автівка зупинилася метрів за три від дверей заправки. Двері розчахнулися, випустили назовні дебелого дядька-заправника, так і лишилися відкритими. Пес оббіг автівку з правого боку, бо зліва до водія вже наближався заправник, закочував на ходу рукави уніформи, оголюючи волохаті, вкриті наколками руки:

— Який заливаємо? Дев’яносто п’ятий? Повний бак?

Пес зметикував: поки люди балабонять, час діяти. Крадькома наблизився до відчинених дверей і, коли до них лишилося з півметра, прожогом ускочив усередину. Не розгубився, ніс не підвів: одразу кинувся на запах ковбасок до прилавка, де відвідувачам і каву варили, і сосиски для гамбургерів смажили. Не добіг — із підсобного приміщення вийшла заспана жіночка-касирка. Йшла до прилавка, бурчала спросоння щось прикре. Пес причаївся біля стійки зі щітками-ганчірками-серветками, не зводив з касирки очей. Усередину зайшов водій автівки.

— П’ята колонка, дев’яносто п’ятий до повного бака, — повідомив касирці.

— Кави, чаю, перекусити не бажаєте? — байдужо запитала.

— Американо і гамбургер.

Пес бачив: касирка полізла до невеличкого холодильника. Розчахнула його, дістала вакуумну упаковку з сосисками. Пес вискнув, рвонув що було сил і, перш ніж люди отямилися, вихопив упаковку з сосисками з жінчиних рук, метнувся до відчинених дверей.

Водій і касирка нізащо б не встигли за відважним ватажком. Куди там! Та до розчахнутих дверей знадвору саме підходив дебелий дядько-заправник. Побачив кудлатого пса, що летів йому назустріч з упаковкою сосисок у пащі, не розгубився. І хоч руки порожні, проте і ноги вільні. Як буцоне пса носаком по голові!

Пес відлетів і впав із сосисками в пащі.

— Нє, ну це вже ваащє… — Заправник розлютився не на жарт. До пса одразу не пішов. Підхопив металевий прут, який валявся на землі, і тільки потім…

— Ти що робиш, мать твою?! — надвір вискочив водій автівки. Біг до заправника, кричав збуджено.

— А що? — Заправник так здивувався, аж зупинився з металевим прутом у руці.

— Жива істота! Хіба можна? Ногами… Ти геть хворий?!

— А чим мені його? Руками?!

— З глузду з’їхав, козел? Не чіпай собаку!

— Ти мене не чіпай!

— Рот закрив, дебіл!

— Ти кого дебілом назвав, пасажир?! — вишкірився заправник.

Кров залила псові очі. Не бачив, як до ґвалту двох чоловіків, що він розростався миттєво і агресивно, підключилася жінка-касирка. Чув самі голоси.

— Вовік, не чіпай клієнта, бо звільнять! — волала жінка. — Вовік! Ти що робиш?! Ой, люди! Ой! Рятуйте! Люди, рятуйте!

— Руки прибрав, гнидо! Ти в мене сядеш! — кричав водій.

— А ти в мене ляжеш!